Ох... Чорна дата: початок нашої Великої Катастрофи.

Ні, я нікому не простила. Прощати можна – за себе, а за інших – вибачайте, не в людській компетенції. 

І я пам'ятаю, що вже тієї самої осени всі коштовності в маминій родині вирушили в Москву – в Торгсин. Назад дід повернувся з отаким, як на фото, мішком борошна, з 2-ма торбинами сухарів – і з заробленим на даху поїзда бронхітом, який обернувся швидкоплиниими сухотами. 

Але, крім діда, вижили всі: привезене врятувало. "Викупились". 

Читайте також: Людожерський "Закон про п'ять колосків" і лондонське каміння для посольства СРСР – 7 серпня в історії

Бабуся ніколи не жаліла за своїми втраченими клейнодами, згадувала тільки два разки якихось дуже рідкісних рожевих перлів – подарунок від свого батька, мого прадіда, ще перед Першою світовою привезений з Єрусалиму. Беземоційно згадувала – емоції вернулись щойно в моєму поколінні.

Я знаю: перли тривкіші за людей. Хтось їх купив, ті перли, в листопаді 1932-го. В Москві, в Торґсині, для своєї вже дочки. Або дружини, або коханки. Хтось, можливо, їх і зараз носить.

Моєму дідові було 37. Він керував "Просвітою", співав в аматорських спектаклях (лірико-драматичний тенор), мав, як розповідали, прекрасне почуття гумору (мама успадкувала) і непогану бібліотеку (згоріла під час ДСВ). Мистецький хист у мене від нього. 

Читайте також: Надзвичайна історія, яку береже поліське сільське кладовище. ФОТО

І от я – пам'ятаю. І не забуду – скільки мого віку.

І ви своїх – не забувайте.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram