Однією з головних світових економічних новин стало стрімке падіння курсу турецької ліри. Минулої п’ятниці максимальне падіння в ході торгів становило 14%, ліра сягнула історичного мінімуму – 6,47 за долар США.

Лідер країни Реджеп Ердоган у вихідні звернувся до громадян із закликом: "Якщо під вашою подушкою є долари, діставайте їх. Якщо є євро, діставайте. Негайно несіть їх у банки та конвертуйте в турецьку ліру. У такий спосіб ми боротимемося у цій війні за незалежність та майбутнє". Проте вже в понеділок вранці рекорд був оновлений – 6,9 лір за долар. З початку року ліра знецінилась по відношенню до долара на 39%.

Читайте також: Анкара не выдерживает напора Вашингтона

Центробанк Туреччини з метою ліквідації загрози для банків прийняв рішення забезпечити фінансові організації необхідною ліквідністю за рахунок своїх резервів. Крім того, він відкрив для банків можливість отримати валютні кредити терміном на один місяць. Одночасно ліміт банківських гарантій в іноземній валюті для операцій з турецької лірою був підвищений майже в три рази – з 7,2 до 20 млрд. євро.  Обсяг коштів, що виділяються фінансовим структурам в рамках заходів для стабілізації ринку, складе 10 млрд. турецьких лір та 6 млрд. доларів, в тому числі 3 млрд. доларів із золотовалютних резервів країни.

Не буду обговорювати зовнішньо-політичні чинники поточної валютної кризи в Туреччині. Вони відіграють важливу роль, проте є тригером, а не фундаментальною причиною. Проблем декілька. Одна з них полягає у тому, що протягом тривалого часу на турецький Центробанк чинився міцний політичний тиск, викликаний бажанням політичної влади країни забезпечити потужне кредитне стимулювання економіки. А у першій половині 2018 року країна жила наближенням президентських та парламентських виборів (вони відбулися у червні).

Зокрема, в середині травня у інтерв’ю Bloomberg президент Туреччини Ердоган заявив: якщо виграє дострокові вибори 24 червня, то буде активніше займатися регулюванням економічної та монетарної політики країни. В свою чергу, ЦБ Туреччини давав зрозуміти, що для боротьби з прискоренням інфляції – а в квітні 2018 року споживчі ціни зросли на 10,85% в порівнянні з квітнем минулого року – він має намір підняти базову облікову ставку, чого й очікували багато інвесторів та економічних експертів.

Однак Ердоган заявив, що він, навпаки, має намір знизити ставку – для пожвавлення кредитування та прискорення економіки. За його словами, Центробанк не зможе ігнорувати сигнали, отримані в ході виборів. "Я візьму на себе відповідальність за прийняття рішучих кроків як незаперечний глава виконавчої влади", – заявляв Ердоган в травні.

Вибори у червні він виграв. Проте споживча інфляція в Туреччині стрімко зростала: в травні становила 12,2% в річному вимірі, в червні – 15,4% (а індекс цін виробників в першому літньому місяці склав 23,7%), в липні – 16%. Президент Туреччини не мав іншого виходу, ніж прислухатися до Центробанку, який був вимушений декілька разів підвищувати ставку: до 13,5%, потім до 16,5%, та нарешті до 17,75%.

Проте поточні події на валютному ринку, разом із наявними темпами інфляції, вказують на запізнілість таких рішень. Рішень, на яких настоював ЦБ Туреччини, але проти яких рішуче виступало політичне керівництво країни. Через політичний вплив ЦБ надто пізно підвищив процентні ставки в цьому році. Це поки що не допомагає стримуванню інфляції і боротьбі з ослабленням національної валюти. А підвищення ставки в цілому на 500 базисних пунктів тепер викликало ще й шок процентної ставки.

Читайте також: Туреччина готується перейти на розрахунки в національних валютах зі своїми найбільшими торговельними партнерами

До речі, нинішнє погіршення ситуації з інфляцією в Туреччині – не раптова проблема. Все почалося в період з 2010 по 2013 роки, коли індекс споживчих цін перебував на високому рівні – від 8 до 9%. Це був час, коли глобальна ліквідність (або так звані «дешеві гроші»), досягла піку для ринків, що розвиваються. Це було тоді, коли ЦБ переключився з режиму таргетування інфляції на неортодоксальну грошово-кредитну політику, засновану на декількох процентних ставках. Що було зроблено у спробі заспокоїти президента Ердогана, який висловлював різке невдоволення високими ставками.

На тлі ситуації в Туреччині доречно подивитись на Україну в контексті політики Нацбанку та його політичної незалежності. Нагадаю, у липні НБУ підвищив облікову ставку, реагуючи на подальше пожвавлення внутрішнього попиту, посилення ризиків щодо отримання чергового траншу МВФ та іншого пов’язаного фінансування, високі інфляційні очікування, зниження інтересу інвесторів до активів країн, що розвиваються. Що стало предметом критики з боку деяких політиків, фахівців та експертів.

Свого часу американський економіст Мілтон Фрідман в роботі "Лист про грошово-кредитну політику" стверджував: "Єдиним виправданням незалежності центрального банку є його право вживати розумні заходи в довгостроковій перспективі, навіть якщо вони непопулярні в короткостроковому періоді". Зрозуміло, що основоположник монетаризму під «розумними заходами» мав на увазі стримування інфляції.

Нагадаю, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції НБУ має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

В поточних умовах, він має незалежність цілей грошово-кредитної політики, операційну незалежність (підбирає проміжні й операційні цілі, які використовуються для досягнення кінцевої мети грошово-кредитної політики) та інструментальну незалежність (має свободу вибору в застосуванні інструментів грошово-кредитної політики), яка є одним із базисом режиму інфляційного таргетування. А також НБУ має політичну незалежність гарантом якої є рада Національного банку.

Нульова цінова динаміка у травні-червні та дефляція (0,7%) у липні – в тому числі є результатом консервативної монетарної політики НБУ, яку він проводить у поточному році. На питання, чому Нацбанк збільшує ставку на тлі зниження інфляції, є логічна відповідь – бо дезінфляційні ефекти від збільшення пропозиції продуктів харчування українського виробництва, які також є причиною вельми прийнятної цінової динаміки, можуть нівелюватися в осінні місяці.

Тобто, НБУ грає на випередження. Що дозволяє йому робити політична незалежність, а також прийнята ним Стратегія монетарної політики та Основні засади грошово-кредитної політики на 2018 рік та середньострокову перспективу.

А тим, хто вважає доцільним політичне втручання в діяльність Центральних банків, пропоную подивитись на наслідки такого втручання. Далеко ходити не треба – новинні стрічки буквально майорять новинами з Туреччини.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram