Мені подобається спостерігати, як змінюється Київ. Практикувати містоплавання усупереч складнощам містопланування. Київ зараз продовжує бути водночас людиноненависницьким і намагатися стати містом для людей.

Київ зносить кіоски і створює публічний простір. Київ залишається бетонними джунглями з совковою одноманітністю.

Київ одночасно місто-столиця і місто-село – адже це в селі заведено: всі все знають шо куди іти, тому ми в жодному виході-переході з метро не зробимо людську навігацію. Адже Київ – місто-загадка, міст-пазл, самі вгадуйте, де з чотирьох виходів з переходів вихід до Дрімтауна, а Видубичі, тобто, Doobee-doobee-doobee – це взагалі бермудський трикутник. Москва слезам не верит, якщо коротко.

Читайте також: Заборы – необходимость и беда киевских микрорайонов

Київ – це місто, що може побудувати фешенебельний район, але навіть найдорожчі скляні висотки нагадуватимуть Мілан, тільки якби його проектували у Радянському Союзі. Бо на головах. І на кістках. Зі шлагбаумами.

Київ – це місто-казка, про Кирила Кожум'яку і дідуся, який щоранку ставить табуретку на воду посеред Дніпра і ловить там рибу та листя латаття. Київ має шикарну набережну, де під вербами – шприци.

Нещодавно мене запитали про улюблені ресторани в Києві. Виявилося, що можу назвати улюблені ресторани у інших містах і країнах, але не в Києві. У Києві зі скрипом. Просто є з чим порівнювати.

Читайте також: Яке місто назвали найкращим для життя?

У Києві після фестивалів завжди почувалася наче в кадрі артхаузного кіно. А нещодавно їхала оце з Арсенальної на Поділ автобусом (за 8 гривень, бо в метро не хотілося) з чистими великими вікнами, дивилася на цей неймовірний вечір — і це був вже зовсім інший фільм, якийсь європейський і навіть комерційний.

Київ існує всупереч усьому. Київ змінюється на очах. Київ змінюється на краще. Пішохідний Поділ – це любов. Все інше – це провокація.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram