Останнім часом розкрила прекрасний тип хамства. Чомусь думаю, що він є глибоко совєцьким. Його функціонування просте та розраховане, здається, на відчуття незручності іншої сторони – співрозмовника. Задумано, по-моєму, на те, щоби співрозмовник подумав про незручність від власної нездарності, особливо в порівнянні з "красивим і умним мужичком". Але в мене цей різновид хамства викликає інакший вид незручності – мені соромно за того, хто отак хамить, нехай навіть та людина хамить мені. Настільки незручно, що аж краще не подавати знаку, не вести й бровою – нехай воно саме якось розсмокчеться в атмосфері.

Читайте також: Кто виноват, что Украина всё больше превращается в страну победившего быдла?

Наприклад, нещодавно отримала абсолютно хамського листа, написаного езоповою мовою з приміткою "сподіваюся, це не вплине на нашу подальшу роботу". Потім було дуже видно, як бісить мого адресанта відсутність моєї реакції на його хамство. А днями почула наприкінці доволі змістовної розмови щось замасковане під цитату: "Отой такий-то свої прес-конференції закінчував фразою: якщо ви думаєте, що мене зрозуміли, то помиляєтеся". І пішов. А ти сиди рефлексуй. Але я не буду, це не ті ігри.

Читайте також: Очень легко самоутвердиться за счет хамства. Но иногда это приносит больше боли, чем вам бы хотелось

Тут є частина суто совєцького ефекту: невміння сказати "ні" та вступати у відкриту полеміку. Замість того, аби посперечатися про рішення чи слова, люди виголошують якісь еліптичні евфемізми, які нібито на щось натякають. І мусиш їх розкодувати. Або ні. Я переважно відмовляюся грати в ці ігри та намагаюся мінімізувати спілкування.

У вас таке буває? Чи це мені на життєвому шляху трапився такий заповідник?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram