1. Україна не стала по-справжньому незалежною у 1991. СРСР не розпався у 1991, а продовжив своє існування в іншій формі. На місце імперії прийшла середньовічна модель "сюзерен-вассал": формально Україна та інші колишні республіки були незалежними, а насправді ні.

2. Те, що відбувається з 1991 – це довгий процес здобуття незалежності, з більш мирними і менш мирними фазами. І він ще довго триватиме.

Читайте також: Який громадянин потрібен Україні?

3. У 2000х та 2010х моделі Києва і Москви стають протилежними. Москва прагне реімперіалізації і рекомунізації. Київ – деімперіалізації і декомунізації. Відмінна тільки одна літера, але вона позначає прірву.

4. Захід у 1991 теж не сприйняв розпад СРСР всерйоз. Ключовим для нього було падінння Варшавського блоку. Тому країни колишнього соцтабору з'явилися на порядку денному ЄС і США, а країни колишнього СРСР – ні. Виняток – Балтія, але тільки тому, що Захід (особливо США) і не визнавали ці країною частиною СРСР

5. Російське інформаційне домінування, олігархічна економіка, корупція, старі кадри і практики, клімат недовіри і насильства – це все симптоми прихованого існування срср і сьогодні.

Читайте також: Жадан: 15 років – ідеальний час, аби ненавидіти світ дорослих конформістів і пристосуванців

6. Україна з'являється спорадично на радарах західного світу у 2004-2005 і 2014-2018, дедалі більше усвідомлюється як частина Європи, а це означає велике ламання стереотипів: від Монтеск'є до Кундери Європа здебільшого вважала, що її межі закінчуються десь у Карпатах. Тільки зараз це змінюється.

7. Незалежність – це процес, і ми тільки на його початку. І це процес, який вимагає зусиль від кожного і щодня

Свято – це добре нагадування

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram