Про експертів.

В Україні є багато хороших експертів. І я це зараз говорю на повному серйозі.

По-перше, дуже багато науковців, ІТ-спеціалістів, інженерів та технологів є провідними спеціалістами в багатьох світових компаніях та галузях. Проблема полягає в тому, що вони тимчасово або постійно живуть за кордоном і їх експертність ніяк не допомагає Україні.

По-друге, величезна кількість експертів зосереджена в аутсорсі. Важко назвати світовий ІТ-продукт чи корпорацію, де не були б задіяні українські ІТ-компанії. Звісно, через NDA ми ніколи не дізнаємось всіх подробиць, але масштаби дійсно вражають. Проблема полягає в тому, що вони працюють на Захід і їх експертність теж ніяк не допомагає Україні.

Читайте також: Поради від HR-директора Google, як отримати підвищення

Є ще якась кількість компаній, які заточені "під Україну", але, очевидно, що ці компанії або напряму годуються з державних потоків, або їх рівень не дотягує до середнього на аутсорс-ринку і тому вони змушені шукати проекти лише на умовному "СНД-ринку". Є винятки, куди ж без них, але ми зараз не про них.

І ось підходимо до основного моменту.

В Україні є велика кількість експертів, але вони розподілені по ринку рівномірно. Це означає, що у нас немає центрів компетенцій (або по простому R&D центрів), орієнтованих на локальний ринок.

Чому так сталось?

1. Оплатити роботу реальних центрів експертизи більшості українським компаніям не під силу – ні морально, ні фінансово. Наша держава просто не знає, як це – вирішувати проблеми і дивитись на 10-20-30 років вперед.

2. Задач, для вирішення яких треба зібрати хоча б 50-100 найкращих спеціалістів, у нас банально немає. А якщо немає замовника, немає заради чого збиратись.

3. Модель аутсорса полягає в тому, що на 10 сіньйорів припадає сотня джунят. І на продажі спеціалістів "попроще" тримається вся бізнес модель аутсорсу (сіньори часто виходять в нуль або біля того). Зібрати докупи найкращих спеціалістів означає похерити некислий шматок бізнесу.

Всі адекватні спеціалісти, як тільки вони набираються досвіду, одразу звільняються і починають робити свою справу. І все по колу – експертиза наче і є, але рутина забирає цього експерта на 4-7 років поки він не побудує свій власний бізнес і зможе знову інвестувати в суспільство.

Є окремі дуже круті спеціалісти в тій чи іншій сфері, які намагаються щось зробити, зібрати людей, організувати самостійно центр компетенцій, і на персональному рівні вони мегамонстри, але в глобальному масштабі результат їх діяльності є несуттєвим. Тому що без глобальної підтримки, фінансування і стратегії такі потуги закінчуються нічим.

Так ось.

Читайте також: Как не остаться в аутсайдерах

В Україну влили багато мільйонів доларів у вигляді кредитів, фондів, грантів тощо. Які увійшли як в суху землю і... розтіклись рівномірно по ринку (і також концентровано, але не в центри компетенцій, а, скоріше навіть, навпаки).

Перше, в що потрібно було вкладати гроші – це розвиток компетенцій.

Ідеальний процес такий:

1. Постановка задачі. 

2. Вибір компаній/експертів (з однієї або різних компаній). 

3. Об'єднання людей в рамках певної ініціативи над вирішенням тієї чи іншої задачі АБО розвиток окремих компетенцій в рамках однієї великої задачі.

4. Реалізація проекту.

5. Реплікація досвіду на інші міста/регіони цією ж командою/центром компетенцій.

В результаті цього процесу компанії чи експерти мали б стати дуже відомими і дуже багатими людьми, міста та регіони мали б отримати реальне вирішення того чи іншого питання, а фінансові донори отримали б десятикратне ROI (retrurn of investments).

Ось цього всього в нас за 4 роки величезних вливань не з'явилось.

Є окремі (підкреслюю – окремі) успішні приклади, але в цілому це або разові проекти і консультації або банальний процес заради процесу і якогось хоча б ненульового результату, який неможливо масштабувати. І неможливо повторити, бо експертиза після закінчення проекту знову рівномірно розтікається по ринку.

Ані університети, ані фонди, ані антикорупційні організації, ані приватні компанії не являються носіями унікальних знань і не являються центрами експертиз. Вони не готові створювати та фінансувати такі центри.

Читайте також: Как сделать Украину привлекательной юрисдикцией для IT-отрасли?

А це означає, що

а) про глобальне лідерство в тих чи інших сферах можна і не мріяти;

б) максимум, чого ми доб'ємось через 10 років – станемо Польщою сьогодні (і то якщо пощастить).

Єдина надія – створення приватних R&D центрів і/та приватних університетів хоча б регіонального рівня або якийсь чорний лебідь. Але я намагаюсь передбачити, звідки вони теоретично можуть з'явитись, але поки що нічого не спадає на думку.

І про хороше. Український бізнес вчиться інтегруватись в глобальну економіку і це означає, що прогрес і робота буде. І на персональному рівні у хороших спеціалістів все буде добре.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram