Напередодні нового траншу МВФ знову стало актуальним питання ціни на газ, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Оксана Продан.

Говорять, начебто міжнародні партнери вимагають їх підвищити на 60%, уряд випрошує поступове підвищення в кілька етапів. Зрозуміло, що таке рішення загрожувало б підвищенням цін практично на всі товари й послуги. І викликало б черговий виток інфляції, ріст облікової ставки Нацбанку та ставок банківських кредитів. Усе це в комплексі навряд чи сприятиме інвестиційному кліматові, а отже й притокові інвестицій, які так необхідні українській економіці.

Тарифна політика на енергоносії – основа економічної безпеки й добробуту бізнесу та домогосподарств. Тому, звісно, ця політика має бути прозора. Уряд має по поличках розкласти всі компоненти такого ціноутворення для тих, кому за все це платити.

Чи маємо ми таку тарифну політику? На жаль, ні. Прив’язавши тарифи на природній газ до імпортного паритету та закріпивши це в меморандумі з МВФ, чиновники завели нас у пастку.

Як із неї вибратися?

Читайте також: Кабмін відклав підвищення цін на газ іще на місяць

Перше – створити реально конкурентний ринок природного газу. Адже в нас досі діє монополія "Нафтогазу". Попри всі зобов’язання, які брала на себе Україна перед МВФ. Насправді тарифи підвищили, а вільного ринку так і не створили. Замість ринку – монстр-монополіст, який за фактом сам видобуває, сам імпортує, транспортує та продає.

Другий крок – розв’язати елементарне математичне рівняння. Чому газ для населення має підскочити до 10-11 тисяч гривень за тисячу кубів? Адже Україна видобуває майже 21 млрд кубів власного газу, з них більше 15,3 млрд власного видобутку, більше того – державної  компанії "Укргазвидобування". Із її фінзвіту за минулий рік випливає, що собівартість цього газу становить трохи менше трьох тисяч гривень. Врахувавши інвестиційний складник, ця цифра може скласти близько чотирьох тисяч гривень. 

Тепер щодо газового імпорту. Торік Україна закупила трохи більше 14 млрд кубометрів газу на європейському ринку. Його ціна розраховується за формулою Дюссельдорф+, тобто береться вартість газу на німецькій біржі. У липні імпортне блакитне паливо нам обійшлося в 7,6 тисяч грн за тисячу кубів. Плюс вартість доставки й податки.

Виникає питання: чому український газ має продаватися в Україні по 10-11 тисяч гривень за тисячу кубів, як і імпортний? Чому, "змішуючи" український та імпортний газ, ми не маємо ціну в 5-6 тисяч гривень?

Читайте також: Як знизити ціну на газ

Із такими підходами ми всією країною маємо працювати тільки на газ, при цьому платити космічні премії газовим чиновникам, витрачати десятки мільярдів гривень із бюджету на субсидії, вимиваючи гроші з економіки, зокрема й ті, які мали би піти на енергомодернізацію житлового фонду, теплокомуненерго й теплових мереж.

Адже не ставлять воза попереду коня. Спочатку модернізація та енергозбереження, демонополізація ринку, нові прозорі правила гри, а вже потім тарифи. Інакше ми власноруч заганяємо себе в зачароване коло – знекровлюємо власну економіку в інтересах посадовців монополіста, роздмухуємо інфляцію, вбиваємо курс гривні, паралізуємо банківську систему і, зрештою, суттєво погіршуємо якість життя українців.

Знаю, що міжнародні партнери не вимагають збільшення тарифу, а виступають проти неринкових і різних цін для різних споживачів. Вони говорять про ринок і рівні умови, а це – реформа "Нафтогазу" та встановлення ринкового, середнього з імпортного та внутрішнього постачання, тарифу, який має не піднімати ціни для споживачів, а знизити їх для виробників.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram