Вихід Великої Британії з ЄС наступного року невблаганно наближається, але обидві сторони ще дуже далекі до погодження умов розходження. Зростає загроза "дикого Brexit", не врегульованого угодою, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Але з нею чи без вихід Британії в кожному разі матиме епохальні наслідки, величезне значення яких європейська громадськість ще не усвідомлює. До численних конфліктів між країнами – членами ЄС, які загрожують розпадом Союзу, додається злам однієї з найважливіших опор проекту європейського об’єднання. Не слід плекати ілюзій: це важкий удар для єдності європейських демократій, який може похитнути всю європейську конструкцію.

Brexit катапультує Велику Британію у своєрідну історичну нічию землю. Гомогенної британської національної держави, яку прагнуть повернути прихильники виходу з ЄС, ніколи не існувало. Попри те, що Об’єднане Королівство – це мультинаціональне утворення (з англійців, шотландців, валлійців і північних ірландців), до часу після Другої світової війни Велика Британія утримувала імперію. А після її ліквідації, хоч і часто скрегочучи зубами, облаштувалася в постколоніальному проекті європейської єдності. Але імперія ніколи не повернеться, а припинення близьких економічних, політичних і соціальних зв’язків із Європою схоже на самокалічення.

Читайте також: Основи західної спільноти під загрозою незворотного пошкодження

Brexit не означає повернення до золотого віку острівного відсторонення, як переконують прихильники виходу, це експедиція в невідоме, у яку британці вирушають без історичного спорядження та політичного компаса. Окрім того, країна залишиться глибоко розділеною та дезорієнтованою навіть після виходу з ЄС. Brexit зруйнував консенсус про те, що є ядром ідентичності британської нації та яку глобальну позицію вона повинна зайняти.

Відома "блискуча ізоляція" британського острова була лише міфом, який прикривав те, яке екзистенційне значення розвиток Європи насправді мав для британської самосвідомості. Британське ставлення до континенту традиційно продиктоване страхом того, що там може виникнути гегемонічна сила, яка стане викликом для імперської переваги Великої Британії. Із холодним відчуттям реальності, яке визначало британську політику "розділяй і владарюй", Велика Британія століттями втручалася в континентальні конфлікти на боці різних сторін, що суттєво вплинуло на перебіг європейської історії.

Цей розрахунок дбати про континентальний баланс сил, який уможливлює особливе становище Британії в Європі, визначав також і її дії в межах ЄС. Проте з рішенням про відмову, що підживлювалось ірраціональними захисними рефлексами, англійці, здається, втратили цей розсудливий раціоналізм, натомість добровільно відмовилися від значної частини їхнього впливу на континент.

Читайте також: Велика Британія потерпає від власної легковажності

Але Європа постраждає від виходу британців не менше, ніж вони самі. Не лише економічно та фінансово (із Великою Британією відпадає один із найбільших вкладників ЄС). Сполучене Королівство ніколи не було просто перешкодою чи гальмом для Євросоюзу, як схильні висвітлювати його європейські недоброзичливці. Англійська традиція вільної торгівлі та виражений бюргерський індивідуалізм були важливим корективом, який протидіяв тенденціям до бюрократичної європейської супердержави.

Британський еволюційний принцип конституційного поділу влад став значно потужнішим історичним дороговказом для сучасних плюралістичних правових демократій, ніж страшна тиранія, на яку перетворилася Французька революція. Британський союз держав придатніший як модель для об’єднаної Європи, ніж централістські чи федералістські державні концепції на континенті. Загалом Європа куди більше просякнута британським духом, ніж хоче визнати, і, до речі, ніж у цьому зізнаються самі британці. Так, у XVIII столітті великий просвітник Вольтер у британському вигнанні вдихнув той скептичний дух свободи, який врятував його від догматичного ідеалізму Руссо, що в ньому вже були закладені зачатки сучасного тоталітаризму. І не Франція чи інші континентальні демократичні країни врятували європейську цивілізацію від нацистської машини знищення, а незламна воля Великої Британії до опору. Вирішальний вплив на результат Другої світової війни мали наприкінці Сполучені Штати, але якби британці до приходу рятівної сили з-за океану самотужки не протрималися в боротьбі, вона запізнилася б.

Усі ці глибокі взаємні впливи з Brexit, звичайно, не зникнуть. Але для збереження їхньої плідності потрібні будуть концентровані зусилля. Так, незамінним для безпеки Європи залишається ядерний військовий потенціал Великої Британії. Політичні розбіжності, мабуть, неминучі, навіть якщо заклики до нового референдуму серед британської громадськості стають голоснішими. Але загрозі взаємного відчуження протистояти слід з усієї сили. Необхідно інтенсифікувати міжпарламентські контакти, співпрацю на місцевому та регіональному рівнях, активізуватися має й громадянське суспільство. Слід створити якнайбільше спільних проектів у всіх галузях – від бізнесу до культури й від науки до освіти. Британсько-європейське майбутнє має хвилювати не лише уряди.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram