Вбивство Захарченка для України насправді не є чимось важливим та надзвичайним лише тому, що сам Захарченко ніколи не був самостійним гравцем на політичній арені, являючись лише маріонеткою в руках Кремля, який прикривається саме такими маріонетками, майстерно маскуючи свої злочини проти людяності, зокрема й пряму агресію Росії проти України, що наразі забрала не лише території останньої, але й більше, аніж 10 тисяч життів українців і це не рахуючи загиблих найманців з Росії.

Разом з тим, цей факт, так само, не слід вважати й тривіальним, чи геть малозначущим, бо ж насправді, Захарченко, був не простим бойовиком, чи "рядовим польовим командиром", яких Росія на сьогодні зачистила, прибравши їх на Донбасі вже з добрий десяток. Це не рівня тим самим Гіві з Моторолою, чи тим більш, всяким Бетменам з Дрьомовими.

Читайте також: Знищення Захарченка як привід для Москви не домовлятися по Донбасу

Як би там не було, але це була доволі впливова фігура не лише в "ДНР", але й в сусідній "ЛНР" і може не менше, а ніж їх "ЛНРівський" намісник Плотницький, якого, після усунення, до речі не чутно й не видно геть ніде (остання інформація, що його випадково бачили в одному з московських ресторанів під назвою "То да сё" що розміщений по вулиці Смоленській).

І от тут постає питання, якщо Україна зможе доказати, що це вбивство не інакше, як справа рук російських спецслужб, то фактично у нас з’явиться ще один, доволі важливий доказ низинної суті російської зовнішньої політики як такої загалом, а щодо окупованих територій Донбасу зокрема, коли росіяни не гребують нічим для досягнення своїх цілей і вбивство для них є звичайним способом вирішення їх задач.

Але, на хвилинку, то не просто вбивство якогось Захарченко, то вбивство Росією громадянина України з політичних мотивів. Все це, на фоні нещодавно скандалу, що розгорівся навколо отруєння "Новачком" в британському Солсбері родини Скрипалів, є дуже суттєвим козирем в інформаційній війні проти Росії, як зараз, так і на довгострокову перспективу, звісно, якщо Україна має серйозні наміри довести свої звинувачення щодо Росії, як країни-агресора в міжнародних судах, а для цього, перш за все потрібен професійний підхід до отримання і фіксації доказів.

На жаль, саме із професіоналізмом в нас доволі часто виникають проблеми і то доволі суттєві.

Лише один приклад – вбивство Захарченко відбулось у Донецьку 31 серпня, про що першим повідомив місцевий сепаратистський інформаційний ресурс “Донецкое агенство новостейˮ о 17:42 годин, але вже о 18:18 годин про це повідомило центральне державне інформаційне агентство Росії "ТАСС".

В цей же час, по факту вбивства виступили й ключові російські державні постаті, починаючи від речника МЗС Захарової і закінчуючи самим президентом країни Путіним, які всі, в один голос звинуватили Україну в "реалізації терористичного сценарію, самим фактом вбивства Захарченко", хоча то є повна нісенітниця, тому, що в них, просто технічно не могло бути на той момент жодного неспростовного доказу, щодо причетності до злочину України, лише версії.

На ці гучні звинувачення, що лунали з самих високих кабінетів білокамінної, вітчизняне МЗС відповіло наступне: "Мегаблискавична реакція МЗС РФ на вбивство Захарченка свідчить, як мінімум, про спроби РФ прикрити маріонеток, яких вона підтримує і фінансує".

Про це написала у Twitter речниця МЗС України Маряна Беца і от тут, декілька слів щодо згаданого професіоналізму. Росія на офіційному рівні звинувачує Україну в здійсненні "терору" проти лідера "незалежної республіки", а Україна на це відповідає набором не те ще логічно не зв’язаних, а взагалі навіть далеких по смислу від суті звинувачення фразами.

От як, на пряме звинувачення країни у вбивстві ватажка невизнаної республіки, можна відповісти, що то насправді, ніби то "спроби РФ прикрити маріонеток, яких вона підтримує і фінансує". У чому наше МЗС вгледіло оту саму спробу "прикриття маріонеток РФ" після того, як вони зухвало, серед білого дня "замочили лідера терористичної ДНР", безсовісно сперши це вбивство на Україну. Тобто за логікою нашого МЗС, вбити, це те ж саме що – прикрити. Не погана логіка, як для білявки, але ж та Беца здається брюнетка тому щось тут не ліпиться до купи.

Разом з тим, сподіваючись, що колись все ж таки прийде час справжніх професіоналів, які займатимуться нашою країною по справжньому, у всіх сферах її життєдіяльності, слід зазначити, що Росія вже на сьогодні "прокололась" фактично розписавшись у власній причетності до злочину і про це треба не лише говорити, але й – належним чином досліджувати й документувати.

Нагадаю, однією з причин, яку експерти, до того ж російські, називали, обґрунтовуючи саме російську зацікавленість до вбивства Захарченко, була відмова "ДНРівського" ватажка розпустити свої бандформування, які він утримував виключно задля власної охорони і грабунку, як кишенькову армію.

Так, під керівництвом Захарченко діяло воєнізоване угрупування – "Республіканська гвардія", яке після об'єднання в 2015-2016 роках усіх інших незаконних збройних формувань "ДНР", "ЛНР" в 1 і 2 армійські корпуси, залишалася єдиним чисельним формуванням, не підконтрольним російським військовим кураторам, яке насправді мало військову міць і не малу.

Читайте також: П'ять версій ліквідації Захарченка

Так само Москва не контролювала і численні відомчі служби безпеки і охорони, які були майже при кожному міністерстві "ДНР", як наприклад, в складі міністерства за доходами і зборами того ж Ташкента (права рука Захарченко) і які, теж фактично, були підвладні Захарченко, сумарно складаючи доволі суттєву військову силу, навіть й для російських кураторів, які не могли влаштовувати відкрите протистояння на Донбасі, з однієї простої причини, бо ж, за заявою Путіна – "їх там нєт".

Місцеві називали ці відомчі армії "спецназом з відбирання власності". В останні роки з Донецька приходило чимало новин про те, як спецназ Ташкента штурмує офіси місцевих фірм, фабрики і магазини.

На "безпрєдєл" Ташкента скаржився навіть "донецький народний губернатор" Павло Губарєв.

І от, буквально не встигли ще штучні квіти зав’янути як слід, на свіжій могилі "вождя ДНР", як в самій республіці почались структурні зміни, зокрема, було розформовано міністерство оборони і не тому, що само поняття "міністерства оборони ДНР", як мінімум, у нормальних людей викликає усмішку, а тому, що тема ця насправді стояла рубом ще при житті Захарченко і ставилась перед ним російськими кураторами.

Але, Захарченко як видно, цю тему не вирішив, бо для нього проблема була геть не в розпуску фейкового міністерства а в тій самій "Республіканській гвардії", яку треба було б розпустити разом з міністерством, але ж вона була занадто для нього важливою і розпускати її Захарченко не схотів, тому й російські куратори змушені були зробити це замість нього і, як ми знаємо – без нього.

От як про це зазначив сапаратистській сайт "Руська весна".

Так, військовий кореспондент, який працює в "ДНР" Сергій Бєлоус пише: "Сьогодні по декількох джерелах пройшла інформація, що Міністерство оборони "ДНР" розпускається. Одна з причин – нібито Мінські домовленості, згідно яких може існувати лише народна міліція, але не міністерство оборони".

Далі Бєлоус уточнює, що з 2015 року "МО ДНР" практично не мало жодного відношення до більшої частини армії республіки, бо ж, все керівництво нею перейшло у створений тоді 1-й армійський корпус народної міліції.

А тепер головне. Матеріал завершується фразою: "тепер централізація у військовій сфері посилиться: всі військові підрозділи, що перебували поза підпорядкованості корпусу або внутрішніх військ МВС – будуть поставлені перед вибором: або інтеграція, або розпуск".

От і постає питання, якщо "ще з 2015 року "МО ДНР" практично не мало жодного відношення до більшої частини армії республіки" то до кого відноситься фраза "військові підрозділи, що перебували поза підпорядкованості корпусу або внутрішніх військ МВС – будуть поставлені перед вибором: або інтеграція, або розпуск".

Якщо б тих "військових підрозділів" було не багато і вони були б не чисельні, хто б за них взагалі б говорив та згадував, але ж якщо мова йдеться і то так часто, це означає, що їх багато і вони насправді мають зараз принципово перестати існувати шляхом інтеграції в отой 1-й армійський корпус".

А тепер висновок. При цих розкладах, доволі не важко зрозуміти, кому насправді було вкрай вигідно прибрати Захарченка – Україні, яка фактично нічого з ним не мала з огляду на те, що він є пішаком в руках кремлівських кураторів і самостійно геть нічого не вирішує, чи Росії, яка почала відчувати неподобства, бо ж пішак став капризувати і захотів погратись в самостійного самодостатнього і навіть незалежного місцевого царька, от його й загнали, як таргана під лавку, точніше в могилу, аби знав своє місце і не висовувався.

Якщо б то була Україна, як про це відразу почали волати геть усі "на тому боці" з Путіним включно, то геть не логічно відразу після смерті Захарченко так терміново розпускати те міністерство "всєя республіки" із подальшим розпуском непідконтрольної Росії Захаркиної банди із гучною назвою – "Республіканська гвардія".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram