13 вересня на Майдані відкрилася виставка про радянське вторгнення в Чехословаччину 1968 року. І про людей, які підняли голос протесту проти окупації, у т.ч. українців, які за цей протест заплатили життям чи свободою.

Є три уроки 1968 року, від засвоєння яких залежать мир і безпека Європи.

Урок перший. Ні мирна політика, ні нейтралітет, ні військово-політичний союз із Москвою не є захистом від агресії і окупації. Жертвами московської агресії лише за останні 80 років, і лише в Європі, стали нейтральні Фінляндія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, союзні Москві Угорщина і Чехословаччина, позаблокові Молдова, Грузія й Україна. Захистом від перманентної загрози московського вторгнення є лише надійна система колективної безпеки, якою сьогодні є НАТО. Доки всі охочі країни на захід від Росії не будуть членами НАТО, Москва завжди матиме спокусу розширювати імперію за допомогою війни.

Читайте також: Які наслідки чекають на Росію через її агресивну політику на Заході

Урок другий. Московська агресія стосується не лише окремих країн, а всієї Європи, особливо Центрально-Східної. Якби сто років тому, коли Україна стікала кров’ю в нерівній боротьбі за незалежність із московсько-більшовицькими агресорами, західні країни простягнули нам руку допомоги, на карті світу не виник би монстр під назвою СРСР, який разом з Гітлером розв’язав Другу світову війну і приніс незлічимі біди народам Європи.
 
Урок третій. Політика умиротворення агресора ніколи не призводить до миру й безпеки. Чехословаччина двічі стала жертвою «політики умиротворення». У 1938 році, коли західні союзники зрадили Прагу і дали Гітлеру окупувати спочатку Судети, а потім і всю країну. І в 1968, коли Захід не захищав Чехословаччину, бо поділив з Москвою світ на сфери впливу. Але цей поділ жодним чином не стримав Кремль від подальших агресивних воєн.

Читайте також: Слабке врядування – слабка країна

Жодного поділу на сфери впливу. І жодної політики умиротворення. Лише верховенство міжнародного права і безкомпромісна солідарність, яка поставить на місце будь-якого агресора. Не лише Мілошевича чи Хусейна, а й Путіна. Усі засоби у демократичного світу для цього є. Боротьба за відсіч російської агресії в Україні – це боротьба не лише за одну країну, а за світовий правопорядок і безпеку кожної країни. За те, щоб ні 1938, ні 1968 роки ніколи більше не повторилися. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram