Шварцвальд – це справді "Чорний ліс". Хвоя тут дуже темна, а тому з відстані здається майже чорною. Деколи вершини вкриті снігом, що створює особливу чорно-білу комбінацію. Брейґель.

Додайте сюди ще мої враження: початок січня, небо вкрите хмарами, інколи – просвіт сонця. Світло тут – нечасте.

Метафора Гайдеґера – Lichtung, просвіт, відкритий простір посеред чорного лісу, куди б’є сонце. Це ключ до його мислення: все справжнє для нього – рідкісне, як Lichtung посеред Чорного лісу. Світло завжди – тільки вузький промінь посеред хащі. Ліс і хмари лише інколи розступаються.

Читайте також: Мартін Гайдеґер: несвятий філософ

Але Гайдеґер вважав, що повертається до греків. Він бачив себе найглибиннішим тлумачем греків. І грецьку "істину", "a-letheia" він витлумачив як Lichtung, як "не-прихованість", тобто: рідкісний вибух світла посеред темряви, посеред Lethe, забуття. Треба вміти бути готовим до Lichtung, вимагає Гайдеґер. Коли побачиш світло, треба пити до дна.

Але хіба такі греки? Хіба ви бачили в них Lichtung? Хіба ви бачили в них "просвіт"? Хіба світло в них – дефіцит? Ні, нерв життя греків зовсім в іншому. У надлишку світла. У надлишку сонця. У сліпучому сонці, тобто: в сонці, від якого сліпнеш. Яке вимагає спускатися в печеру, задовольнятися тінями, бо інакше помреш. Крик Пана опівдні – ось що для греків було найжахливішим. Від греків Платон не міг вимагати шукати Lichtung, він від них вимагав виходити з печери й дивитися прямо на сонце. І це зовсім інша річ.

Читайте також: Шепіт каміння: зберегти те, що зникає занадто швидко

Не знаю, чи розумів, чи відчував це Гайдеґер, але тлумачачи греків, він намагався здійснити найнеможливішу – і водночас найцікавішу – для філософа річ: знайти себе в тому, хто є твоєю повною протилежністю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram