Хто навчався на філфаку, той добре знає, що таке фольклорна експедиція. У всіх літо як літо, а тебе з однокурсниками везуть в якесь село, заселяють в старий клуб і дають завдання – 100 одиниць фольклору. Хоч частівки, хоч пісні, хоч казки. Хоч мікс… 

Читайте також: Дві України – довкола й усередині нас

Літо стояло таке, що не хотілося виходити зі старого прохолодного клубу, увішаного портретами генсеків. Але сидіти в селі не хотілося ще більш… і пішли ми з касетними магнітофонами «Весна» донецькими селами. Люди працювали в полі, косили сіно, солили помідори, і мало хто погоджувався все кинути і співати нам пісні.

Нас пригощали яблуками, медом, пирогами і йшли до своєї роботи. Але були такі селяни, що жаліли нас і виділяли час. І от тут ми штовхнулись с першою «проблемою» – люди розмовляли і співали українською. А ми ж – російське відділення!

Нам потрібні тільки російські «одиниці» фольклору! А взяти їх ніде! Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились… І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область! Це хвилин сорок…

Читайте також:  Більшість росіян переконані в існуванні ворожого до РФ таємного "світового уряду"

Натхненні і веселі ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом. Але і тут нас спіткала «невдача» – усі розмовляють українською! Усі!

Це було в середині 80-х... 

Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram