MENU

Як імпортний паритет працює в Піднебесній

2678 0

Україна стала повноцінним учасником міжнародного ринку торгівлі вугіллям, пише Юрій Корольчук для НВ.Бизнес.

Європейська асоціація вугілля і лінгіту (Eurocoal) провела окреме дослідження вугільного ринку України у контексті зростання залежності від поставок імпортного вугілля та використання формули ціни на базі індексу API2 (ARA). Головними висновками Європейської асоціації вугілля є готовність і відповідність України до ринкових відносин у вугільному секторі, що гарантує баланс внутрішнього видобутку вугілля та поставок імпортного ресурсу.

В Україні ціна на вугілля визначається державою за допомогою методології НКРЕКП, яка використовує дані енергетичного хабу Північно-Західної Європи – індекс API2 (ARA – Амстердам, Роттердам, Антверпен). Цей індекс в Україні прозвали "Роттердам+". Власне, імпортний паритет в тому вигляді, у якому він закріплений у цій формулі, визнаний європейськими експертами із Європейської асоціації вугілля і лінгіту як найбільш раціональний підхід. Показово, що представники асоціації вугілля наводять приклади двох основних підходів до ціноутворення на вугілля. З одного боку є Великобританія, яка відмовилася від імпортного паритету, що призвело до економічного банкрутства місцевої вугільної галузі. З другого боку є Туреччина і Китай, де не просто діє імпортний паритет, а й існує система підтримки вітчизняної вугільної галузі.

Читайте також: Жодного разу, з вини України, не було перервано постачання блакитного палива до ЄС – експерт

Принцип імпортної ціни на біржах використовується багатьма європейськими та азіатськими країнами, які є залежними від імпорту вугілля. Європейські країни активніше використовують ринкове ціноутворення, ніж азіатські країни. У будь-якому випадку більша частина країн світу торгує вугіллям на вільних ринках і переважно спотових. Використання індексів по типу API2 у контрактах є міжнародним торгівельним інструментом, оскільки це дає можливість забезпечити поставки потрібного вугілля за ціною, яка відповідає поточній ринковій вартості. Вугільний бізнес ЄЄ сьогодні здійснюється з прив’язкою до індексу API2. Більше того, країни, у яких вітчизняний видобуток вугілля перебуває у кризовому стані, використовують європейський індекс цін як оптимальний індикатор релевантної ціни аналогічного продукту.

Безумовно, що у світі є значний накопичений досвід вирішення проблеми дефіциту вугілля – як шляхом диверсифікації імпорту вугілля, так і реформами власного сектору видобутку вугілля. Але з точки зору досвіду переходу до ринкових механізмів найцікавішим та показовим для України є досвід Китаю, який поєднує у собі принципи вільного ринку та одночасного захисту національних виробників вугілля.

Китай видобуває найбільше вугілля у світі і, водночас, імпортує найбільше вугілля. Сучасна найбільша і найпотужніша економіка пройшла шлях від планового нарощування видобутку вугілля рекордних обсягів (2012-2013 рр. – 3,9 млрд т) до збільшення імпорту вугілля та переходу до принципу імпортного паритету.

Окрім того, що Китай є найбільшим виробником вугілля, країна також є найбільшим споживачем енергетичного вугілля у світі. Китай "спалює" вугілля трохи менше (3,8 млрд т), ніж усі країни світу разом узяті (4,5 млрд т). У 2017 р. Китай став найбільшим імпортером енергетичного вугілля. За останні 15 років Китай пережив період трансформації від експортера у чистого імпортера. На це вплинув дефіцит власного вугілля і підвищення урядом експортних тарифів на початку 2000-х рр.

Майже 20 років тому, у 2000 р., Китай імпортував всього 2,2 млн т вугілля. Піку імпорту було досягнуто у 2014 р., коли імпорт склав 290 млн т. Проте, вже у 2016-2018 рр. імпорт знижується і становить 180 млн т щороку. На даний момент імпорт вугілля у Китаї – це приблизно 5% від усього видобутку енергетичного вугілля (2,9 млрд т.).

Україна швидше і, на жаль, трагічніше пройшла шлях до чистого імпортера. Військові події на Донбасі, потім частково втрата поставок вугілля, а з 2017 року абсолютна втрата доступу до вугілля марки антрацит на непідконтрольних територіях – це привело до росту імпорту.

У 2017 р. імпорт вугілля в Україну склав 5,88 млн т. У 2018 р. імпортозалежність продовжує зростати – за перше півріччя імпорт вугілля склав 4,5 млн т. Орієнтовно імпорт у 2018 році може скласти від 7-8 млн т. Найгірший сценарій – ріст імпорту до 9 млн т. При споживанні ТЕС и ТЕЦ вугілля на рівні 25 млн т імпорт може скласти 30%. А при імпорті 9 млн т – 35%. Тут варто нагадати, що у Китаї імпорт вугілля становить лише 5%.

Читайте також: Ціна на газ: як вибратися із тарифної пастки

Власне, китайський підхід до формування ціни на вугілля – це "мікс" між вільними ринковими формулами і протекціонізмом по відношенню до власної вугільної промисловості. Головну роль для влади Китаю відігравала політика зменшення викидів і зменшення забруднення. Смоги, рівень концентрації викидів у містах Китаю, ріст захворювань – це не менша проблема для Китаю, ніж енергетичні питання.

Політика Китаю у вугільній галузі була скерована на підвищення ефективності на шахтах та скорочення кількості робочих днів у році із 330 до 276 днів. Така програма збіглася у часі із збільшенням попиту, а тому зниження поставок китайського вугілля призвело до різкого зростання імпорту. У 2016 р., як реакція на ріст цін на вугілля, уряд переглянув ліміти для 800 шахт, щоб збільшити внутрішнє виробництво вугілля в опалювальний період.

У тому ж році влада Китаю провела переговори щодо умов щорічних контрактів між найбільшими виробниками вугілля і енергетичними компаніями для отримання гарантій щодо встановлення ціни, яка була би нижчою, ніж переважна ціна на імпортне вугілля. Але, несподівано, наслідком був абсолютно протилежний ефект – зростання цін на міжнародному ринку.

Уряд встановив внутрішній коридор цін на вугілля між 470 ($68) і 600 ($88) юаней. Підприємства отримували обмеження обсягів видобутку вугілля, якщо ціна падала нижче 470 юаней. А якщо ціна перевищувала встановлений ліміт, то нараховувалися заохочення для додаткового виробництва. Китайська енергетична політика є класичною політикою підтримки власного виробництва, яка водночас дозволяла при цьому забезпечувати додаткові поставки за рахунок імпорту у випадку необхідності. Але підвищуючи ефективність, в той час як існує надлишок потужності власної вугільної промисловості, Китай намагається обмежити частку імпортерів на ринку.

Україна також стала залежною від імпорту, але має свій перспективний сектор видобутку вугілля. І спроби окремих політиків придумати велосипед чи то пак свій індекс, біржу чи хаб, де буде якась "своя" ціна – це антиринкова і популістична риторика. Шкода, що такі політики і активісти вважають, що вони знають краще, як формувати ціни на вугілля, ніж найбільша економіка світу, якою є Китай.

Адже відповідно до ринкового ціноутворення, вартість товару визначається згідно кривої попиту і пропозиції. У разі дефіциту, ціна визначається продавцем, в разі профіциту – покупцем. Ніхто не заперечує, що на даний час в Україні є дефіцит вугілля. А в разі дефіциту товару всередині країни слід застосовувати в ціноутворенні підхід імпортного паритету, щоб забезпечити рівні умови для місцевих виробників. Власне, тому для України буде цікавим китайський досвід поєднання закупівлі імпортного вугілля та одночасної підтримки власного видобутку вугілля.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини