Нещодавно розмовляв із однією жіночкою, що мешкає на окупованих територіях. Балакали ні про що, бо навіть із старими знайомими звідти за чотири роки навчився ігнорувати політику (є такі взаємини, які не хочеться втрачати, тим паче, що людина була проти "ДНР"). Почув думку Донбасу...

Каже, тут більшості вже немає різниці, Росія буде, чи Україна, аби була б впевненість, що на вулиці нікого не вб'ють просто так. Пояснювати нічого не став – зрозуміти бажання хоч якої-небудь цивілізації цілком можна, а от налагодити зв'язок між наявністю нетверезих російських військових та місцевих люмпенів на вулицях із розквітаючим бандитизмом без відключення пропагандистських телеканалів навряд чи можливо.

Провів невеличке опитування серед старих знайомих, які у 2014-му якось латентно підтримували Україну, але ж дивилися російське ТБ та не виїжджали з окупованих територій. Співпало. Всі як один кажуть, що їм байдуже, розуміють що за "дирою" стоїть Кремль, що у склад РФ ніхто нікого не візьме, але й Україну не підтримують, щось там несуть про танки НАТО, поганий шлях до Європи, тощо.

Читайте також: Беспредел в Луганске: как боевики нагло квартиры отжимают

Насправді, сталося те, що можна було передбачити. Є певна кількість людей із імунітетом до пропаганди. Наявність розуму чи освіти тут ні до чого. Просто вони здатні тверезо оцінювати ситуацію, коли росіяни використовують психологічні прийоми. Всі ж інші або із самого початку почали топити за "ДНР" (от тут якраз інтелект і зіграв свою роль), або вели себе аморфно. Останніх було більш ніж половина населення Донбасу. Отже й дивуватися, чому за чотири роки роботи пропагандистської машини таких людей фактично перевербували, немає ніякого сенсу. Їх просто позбавили здатності бачити зло у бойовиках Путіна. Московити подібні речі роблять дуже круто.

Достатньо, наприклад, кожного дня показувати чоловіка, який, наприклад, врятував дівчинку під час обстрілу. Він, стоячи у військовій формі, розповідає подробиці інциденту, мовляв, "стріляли укропи прицільно, а я побачив її, у трусиках, рочків п'яти. Стоїть під дощем зі свинця та ридає над тілом матері".

Коли жителі, наприклад, Петровського району Донецька, бачать це вперше, вони дивуються, а який же такий обстріл був у нас, коли цілий день тихо було. Вдруге – вже вірять у те, що вони не чули вибухів. А вже на третій перегляд йдуть розповідати сусідам про те, який жах вони бачили на власні очі.

Читайте також: Будни "великой страны"

Так працює пропаганда. Так у розумі людей закладається поняття про "добрих ополченців", а люди, із якими вони воюють, сприймаються як злі карателі. І, так, людина цілком розуміє, що ніяких "ДНР" існувати не може, що війну розпочали росіяни, але ж її мозок формулює зовсім нелогічні думки.

Навіть якщо відсторониться, такий мешканець захоплених міст навряд чи скаже, що він бажає, щоб його населений пункт звільнили. Так, він хоче працювати та отримувати гідну зарплатню, бачити дітей замість бухих тіл у військовій формі на майданчику, але ж прихід влади нормальної людини для нього у підсвідомості означає страх. До "денеерівців" він звик, як і до можливості померти від шаленої кулі у будь-який момент, а от до української влади – ні.

Як це лікується? Та ніяк, окрім визволення Донбасу. Знаю багато прикладів, коли людина приїжджає у Киів, де стає лютим русофобом, а через тиждень у Донецьку абсолютно щиро розповідає про "звірства хунти" на передовій та пересказує новини. Саме без виключення російських каналів ми не зможемо зробити так, щоб більшість населення не відчувала страх та змогла зрозуміти, що Україна – це закони та стабільність, а "ДНР" – війна та безкарність. І ніякі вишки на Карачуні цього не зроблять, бо ніхто не дивитиметься українських каналів. Тим паче, що у нас кожним другим володіє Медведчук.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram