Євроатлантичний курс України обростає все новими політичними ініціативами, пише у своєму блозі на "Новому часі" політична аналітикиня Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Марія Золкіна. Йдеться передусім про ідею внесення змін до української Констутуції та вже неодноразово озвучений, нехай і гіпотетичний, план з організації референдуму щодо членства в НАТО.

Із першою ініціативою все більш-менш зрозуміло: цей крок несе в собі політичне навантаження виборчого періоду, що вже розпочався, й покликаний не стільки  зробити європейський та євроатлантичний курс незворотними (бо членство в ЄС і НАТО – це конкретна "домашня робота", і що б там не було записано в Конституції, якщо ця робота не виконуватиметься, то положення Основного закону мало допоможуть), скільки створити певний електоральний ефект. Тобто передовсім поповнити не надто містку скарбничку досягнень і мобілізувати умовно прозахідний електорат навколо чинного президента. А не інших кандидатів, які працюють на тому ж електоральному полі. Ну й головне – попри наявність політичного підтексту, ця ініціатива не принесе жодної серйозної шкоди, не призведе до негативних, а тим паче катастрофічних наслідків.

На жаль, цього не можна сказати про іншу ініціативу – ймовірний референдум. І хоча це поки що розмови, не згадати про певні небезпеки та ризики було б безвідповідально.

Зайве наголошувати, що для вступу референдуму ніхто не вимагатиме, чи про те, що в найближчому майбутньому жодного політичного ефекту не буде. Зупинімося на одному з найбільш важливих ризиків такої ініціативи – а саме для внутрішньої єдності суспільства.

Читайте також: Рада підтримала законопроект про зміни до Конституції щодо курсу до ЄС та НАТО

Йдеться про провокування нової лінії розколу в суспільстві. Так, саме розколу. На фоні стрімкого зростання підтримки членства в НАТО (від 13% тих, хто вважали НАТО найкращою гарантією безпеки України у 2012 році, до 42% 2018-го), ми (здебільшого, політики) забуваємо про те, що готовність підтрімати вступ до Альянсу має істотні регіональні відмінності. Захід і Центр переважно за НАТО як гарантію безпеки (71% та 52% відповідно), в той час як на Півдні та Сході відносна більшість – за позаблоковий статус (близько 37-38%). 

Більш виражені небезпечні для консолідованості суспільства ознаки проявляються при моделюванні гіпотетичного референдуму.

Зокрема, у 2017 році Південь був би регіоном із найнижчою очікуваною явкою на такому референдумі – 42%. І тоді 25% проголосували б за, 43% – проти, а 33% не могли визначитися. І саме тому ми, як аналітики громадської думки, наполягали: нижча явка в негативно налаштованому щодо НАТО регіоні "додає" ваги табору прихильників, а отже гіпотетичний результат виходить "позитивнішим" за реальні настрої. І начебто для референдуму не має особливого значення, пішли би противники НАТО на голосування чи ні – головне ж кінцевий результат. Але є одне але: неготовність противників брати участь у референдумі сьогодні не означає, що вони не будуть вмотивовані прийти і проголосувати, коли таке волевиявлення дійсно матиме місце. Ну і ось: у серпні 2018-гоявка на тому ж Півдні була б вищою – 60%, а результат голосування б істотно змінився: 21% за, 65% проти.

Звичайно, реальна кампанія в рамках підготовки до референдуму і його результати очевидно відрізнятимуться від змодельованої ситуації. Та є про що замислитись. Станом на сьогодні варто чітко усвідомлювати одне: наразі на Сході та Півдні більшість проголосували би проти – 64-65%, в той час як на Заході та в Центрі результат був би протилежним (за 69% та 49% відповідно).

Читайте також: Магера: Членство в НАТО – питання не політичної доцільності, а національного інтересу

За таких умов загальний результат по країні видаватиметься не зовсім як досягненням чи перемогою. Голосування чітко розділить країну на два табори, та ще й за регіональним принципом.

Для повноти уявлення про те, в чому ж полягає прихована небезпека, слід подивитися на те, як саме сприймають Альянс у різних регіонах. Так, ставлення до НАТО як агресивного імперіалістичного блоку є найбільш розповсюдженим на Півдні та Сході (47% та 56% відповідно). На Заході та в Центрі прихильників міфів часів Холодної війни 9% та 23%. Оборонним союзом НАТО на Півдні вважають 30%, на Сході – 21%, в той час як на Заході – 47%, а в Центрі – 39%.

Ті ж міфи навколо уявлень про основні функції Альянсу. На Півдні та Сході найбільш переважно думають, що НАТО виконує фукції політичного впливу США на процеси в Європі та світі. Щоправда, якщо на Півдні такі переконання певним чином врівноважуються поширеними уявленняии про інші функції (захист країн-учасниць від збройного нападу, боротьба із країнами, які не сприймають західного способу життя та цінностей, захист економічних інтересів країн-учасниць), то на Сході ставлення до НАТО як інструменту впливу США "конкурентів" не має – там так думають 49,5%.

Звичайно, це тільки "верхівка айсбергу". Головне розуміти: в гонитві за примарними політичними дивідендами не допустити штучних підстав для виникнення ліній розколу, від яких ми намагаємося відійти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram