Анатомія "зради".

1964 рік. В лабораторії Пенсильванського університету проводять простенький експеримент. Класична павлівська схема: у собак розвивають страх перед звуками високого тону. Виробляють рефлективний страх на звук, включаючи його одночасно із легким але неприємним ударом струму. Потім собак поміщають у відкриту клітку і очікують, що вони будуть утікати із неї, коли почують високі звуки. Однак, пануючий на той час біхевіоризм (стимул-відповідь) не спрацював.

Замість того щоб втікати, вони, в очікуванні удару струмом, скручувалися в клубочок на підлозі і тихо скавчали. Собаки навчилися безпорадності.

Читайте також: Нікому сильна Україна не потрібна – ні Заходу, ні Москві, ні владі

Багато хто із учених вирішили, що була допущена помилка в проведенні експерименту. Багато хто, але не Мартін Селігман – безпосередній учасник дослідження. У 1967 році він спільно із Стівеном Маєром провели дослідження вже з трьома групами собак. Перша група мала перед собою панельку, яка відключала струм, друга – як і в попередньому експерименті і контрольна, яку струмом взагалі не тривожили.

Потім собак помістили в приміщення, яке можна було покинути, перестрибнувши перегородку. Група, яка мала змогу відключати струм і контрольна легко це робили, а ось та, яка не мала досвіду позбавлення страждань, металася кліткою, а потім безпорадно лягала на підлогу, незважаючи на все сильніші і сильніші удари струмом. Так в психологію увійшов термін "синдром вивченої безпорадності".

А що ж людина? В 1976 році Елен Лангер і Джудіт Роден провели дослідження на 91 учаснику експерименту. Те саме що із собаками (не експеримент, а результат, звичайно). Потім було ще дуже багато різних дослідів, які підтвердили ідею Селігмана. З часом вивчена безпорадність стихає, але не повністю і не у всіх. Вона часто призводить до багатьох саморуйнівних дій.

А чи може навчена безпорідність проявлятися на рівні соціуму? Це питання до соціологів, політичних і соціальних психологів, але я маю гіпотезу що може. Підтвердженням цьому є постколоніальні та посттоталітарні суспільства або менші групи, які відчували гострий дискомфорт при нездатності його уникнути.

Саме синдром навченої безпорадності і є фундаментальною причиною тотальної "зради" нашого народу, пасивності, безвольності і вождефільства росіян (згадайте їхню поведінку під час протестів і заяви після цього).

"Я нічого не вирішую", "я обираю того, хто вирішить усе за мене", "я ненавиджу того, хто уникнув проблем"... – це все симптоми "навченої безпорадності".

Ненависть до успішних (тих хто перестрибнув через перегородку), саморуйнівна гіперактивність борцунів (деструктивних самозакоханих активістів), песимізм, тривожність, невміння радіти успіху (ні своєму – щоб не зурочили; ні чужому – бариги і корупціонери, все по блату; ні спільному – це все брехня, нам не кажуть усієї правди, економіка в ротердамських казанах).

Що робити? Синдром навченої безпорадності лікується. На цьому побудована позитивна психотерапія. Але як вилікувати суспільство? 

Читайте також: Безкарність підриває довіру до держави

Наведу приклад. На днях даю студентам задачку. Вона по суті проста – математика рівня 4-5 класу. Але при першому ж дискомфорті в нових умовах група (86%) перестала шукати розв'язок. Вони сиділи, як ті собаки і безвільно скавчали в очікувані удару струмом.

Чому? Тому що батьки у них виховували бепорадність – мало хвалили за успіхи і не пропускали нагоди завдати психологічного або й фізичного болю за кожну невдачу (діти мають робити помилки – вони усе роблять вперше).

У школі історія повторилася, міцно зацементувавши цей синдром в душах. Коли вони приходять до мене на семінар, то не готові боротися і долати труднощі – вони готуються хаотично метушитися або лягти на парту і очікувати найгіршого. Я до речі провів експеримент із кількома із цієї групи. Отримав результат – позитивне стимулювання знижує безпорадність. Але я не можу займатися психотерапією на заняттях. У мене час відведений для іншого.

Поки не знизимо критичну масу громадян із синдромом навченої безпорадності, закріпленого століттями рабства і численними героїчними поразками, ми не станемо самодостатньою, вільною, щасливою і успішною нацією.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram