Найбільший культурний захід Східної Європи! Коли чуєш такі епітети та слова: «форум», «найбільший у Європі» (дарма що Східної), очікуєш побачити відповідний рівень організації. Але, чомусь, мені було соромно. Висновки:

1) Кволо. Я їхав на «форум» за бізнес ідеями та знайти партнерів для розвитку проекту книги. Жодної бізнес-сесії, жодного бізнес-заходу. Ми випадково познайомились з одним власником великого видавництва і то не в рамках форуму. Мережі книгарень взагалі не знайшли, їх просто не було.

2) Гнітюче. Особливо гнітюче враження справило визначення переможців форуму у день його відкриття. Візит Президента не вважаю достатнім перфомансом для ліквідації гнітючого враження.

3) Підхід пострадянського мислення. Стандартна ситуація для нашої країни: зростання статусу людини, якогось заходу або організації (в нашому випадку – книжкового форуму) наче провокує вірусне захворювання. З’являються привілейовані особи, «свої» і «не свої», невдахи, з яких всі сміються і намагаються на них заробляти (у випадку книжкового ринку – це автори), жага наживи на малому, не думаючи про велике. Це все наслідки совкового мислення. Коротше кажучи, коли хтось стає монополістом, починає вести себе, як жлоб. Всі прояви цього захворювання були в наявності.

Читайте також: Мої придбанки на Форумі видавців у Львові

Був якийсь свій загадковий алгоритм розподілення місць, в результаті якого автори та дрібні видавництва опинились десь на «задворках». Гроші брали, як з учасників, так і з відвідувачів (я б подивився як би така практика спрацювала б у кіно або музиці).

4) Неорганізовано. Культурні заходи форуму були розкидані по всьому Львову. Навіть номери місць на базарі дублювалися. Дуже багато людей не знайшли нас саме по цій причині.

5) Як би робив я. Слідкувати за авторами протягом року, знаходив успішних, цікавих, влаштовував на форумі угоди між ними та видавництвами або магазинами та отримувати від них відсоток. Це складніше ніж продавати місця на базарі та квитки відвідувачам, але перспективно і вигідно. 

Я розумію, чому наш книжковий ринок напівмертвий. У видавців є манера жалітися, що у нас не читають українською і потрібна підтримка держави. Маячня. Треба робити сучасний цікавий контент і читач сам потягнеться. Так, треба інвестувати у маркетинг, думати, творити, вигадувати інфоприводи, підтримувати авторів – це все робота. Звичайно простіше працювати «па старінкє» і просити допомоги у держави.

Насправді, якби цей захід називався просто «Львівський книжковий базар», у мене не було б ніяких питань.
Нам потрібно мінятися, бути сильними. Ми слабкі, тому що неосвічені і кожного разу обираємо популістів або «менше зло». Ми слабкі, тому що розраховуємо на державу, коли все в наших руках. Я не хочу стояти на базарі і торгувати книжками, я хочу, щоб видавнича галузь України розвивалася, тому що це вкрай необхідно. Такі заходи, як Львівський форум повинні бути не «базарами» а потужним інструментом розвитку галузі, але для цього треба міняти підходи до роботи і в цілому світосприйняття. Світ дуже швидко змінюється – треба встигати.

Читайте також: 10 итогов Book Forum во Львове

На цьому негативу стоп. Було й дещо приємне – люди. Люди, які підходили, творили наш настрій своїм теплом та підтримкою. До мене приїхали на інвалідних візках двоє хлопців з 25-ки Сергій і Рома і ще один з мого бату – Олексій. Ми чудово провели день. Нам носив чай в термосі власник 4-х ресторанів у Львові – Yaroslav Bilous (а ввечері ще й нагодував). Протягом всього форуму нас підтримували Artur Lutsky та Тетяна. Усім хто підходив, спілкувався, обіймався, цілував – всім величезне дякую!

Декілька слів про важливе. Звертаюсь до дівчини, що підходила до мене у суботу за автографом, коли ми якраз стояли разом з хлопцями з 25-ки і жартували з приводу їх інвалідних візків. Я згодом дізнався, що коли Ви пішли від нас, Ви заплакали. Вибачте мене і не плачте, будь ласка. Це лише тупі армійські жарти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram