У Верховній Раді проголосували в першому читанні законопроект щодо протидії булінгу. 

Немає сумнівів, що з цим явищем треба боротись і добре, що такий законопроект з'явився. Пропонується ввести поняття булінгу, ввести відповідальність педагогічних працівників за приховування булингу та відповідальність батьків за своїх дітей-агресорів. 

Але я раджу законотворцям до другого читання доопрацювати визначення "булінгу", бо зведуть нанівець важливу ініціативу.

Ось що запропоновано у законопроекті: "булінг – моральне, або фізичне насильство, агресія, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення".

Читайте також: Примусове виселення кривдника. Що криється за красивим фасадом закону?

У визначенні жорстко обмежена мета. Це пастка. Більшість випадків булінгу в реальному житті не підпадуть під це визначення, бо вчиняються геть з іншою метою, приміром з метою самоствердитись, або з метою принизити іншу особу.

По-друге, визначення не містить жодних натяків на наявність колективу та вікові ознаки трикутника булінгу. 

Аж настільки широке поняття можна застосувати до цькування дорослими дорослих і не лише на роботі, а й дома – це, мабуть, не те, чого хотів законодавець. Закон мусить все-таки чітко визначати ці межі.

Акцент законопроекту зроблено на відповідальності за булінг та його приховування, але булінг – це не особливість жертви чи насильника, це специфіка колективу.

Читайте також: Десять міфів про домашнє насильство 

Тому, варто усвідомити, що відповідальність – це бальзам на душу виборцям (вони це люблять), а якщо треба зменшити прояви булінгу (цькування), тоді з агресивним колеткивом та дітками-агресорами треба працювати педагогам і психологам.

Спеціально навченим педагогам і психологам.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram