Україна посилює військову присутність в Азовському морі. Це стало реакцією на те, що Київ називає "фактичною блокадою українських портів" на Азові, де від квітня цього року російські військові затримують судна, що йдуть в українські порти.

Проте ці затримки й огляди суден є цілком законними – російська сторона може це робити на основі статусу Азовського моря, яке є внутрішнім морем обох держав. Цей статус був визначений Договором про співробітництво України і Росії в Азовському морі і Керченській протоці, укладеним у грудні 2003 року.

Читайте також: Украина нанесла серьезный идеологический удар по РФ: Россия ищет выход из сложившейся ситуации

Що напруженішою стає ситуація у Азовському морі, тим жвавіше в Україні обговорюють питання, чи не розірвати цей договір так само, як і "великий" договір про дружбу, партнерство і співробітництво з Росією? Підписанню угоди передували кілька місяців надзвичайно напруженої ситуації на межі конфлікту через те, що в останні дні вересня 2003 року Росія несподівано почала будувати дамбу у Керченській протоці – від Таманського півострова до острова Тузла, що належав Криму, а відтак, Україні.

При цьому у перші дні будівництва російська сторона називала будівництво роботами з укріплення свого берегу. Від того, чи залишиться Тузла островом або стане частиною коси, залежало те, хто контролюватиме Керченську протоку – єдиний вхід до Азовського моря. Через 15 років у Києві почали розуміти, що метою будівництва дамби був примус України до такої угоди щодо Азовського моря, яка б відбивала інтереси Росії.

Передусім, того, щоб Азовське море було розділене не за нормами міжнародного морського права, а в "дусі дружби", і стало внутрішнім морем двох країн. Одразу після початку будівництва дамби з російського боку українські дипломати намагалися з'ясувати, що, власне, відбувається у Керченській протоці. Але навіть це було нелегко – пригадує тодішній заступник міністра закордонних справ Олександр Моцик.

29 вересня ми дізналися про це від Держкомкордону. В той же день я зв'язався зі своїм візаві у російському МЗС Лощініним, який сказав, що нічого не знає,
– розповідає він.

Наступного дня так само не було відомо нічого. Тоді ми вирішили подзвонити російському послу Чорномирдіну. Набираю по "сотці", бере трубку його секретарка, і каже, що Віктора Степановича немає, він поїхав на батьківщину – в Оренбург.

Тоді стало зрозуміло, що щось не так, – згадує пан Моцик. Як він розповідає, на попередніх переговорах у Москві, які ініціювала українська сторона, російський МЗС представляв перший заступник міністра В'ячеслав Трубніков, який до цього чотири роки очолював зовнішню розвідку РФ:

А я не знаю, що там будується,
– каже він мені.

Після цього Київ вирішив перевести суперечку у публічну площину, розповідає дипломат. Український МЗС оприлюднив заяву, у якій висловлював стурбованість діями Росії. У Києві також попереджали, що Україна звернеться до інших гарантів Будапештського меморандуму та Ради безпеки ООН.

Згодом Київ виступав із кількома нотами протесту в адресу Росії, у яких застерігав, що Україна вдасться до усіх необхідних заходів для збереження своєї територіальної цілісності та непорушності кордонів. Тодішній президент України Леонід Кучма перервав візит до Латинської Америки і повернувся в Україну.

Парламент присвятив окреме обговорення кризі на Тузлі, під час якого пролунали заклики до відновлення ядерного статусу. Українські військові провели позачергові навчання у регіоні. І наприкінці жовтня російських будівельників дамби і українських прикордонників на Тузлі розділяло буквально 100 метрів. 

Читайте також: Можно ли Украине рассчитывать на миротворцев ООН до президентских выборов

Далі сторони вели напружені переговори. 24 грудня того ж року був підписаний Договір про співробітництво в Азовському морі, – саме той, який нині дозволяє російським військовим затримувати і оглядати торгові судна, що прямують до та із українських портів – Маріуполя і Бердянська.

Нині Тузла – одна з опорних точок, на яких Росія збудувала міст через Керченську протоку до Криму, анексованого у 2014 році.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram