Засадничим пунктом – "наріжним каменем", оголошеного вчора рішення Синоду Константинопольської Церкви є третій. Його сформульовано так:

"3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою."

Це означає визнання благодатності священних таїнств, здійснюваних у Київському Патріархаті та в Українській Автокефальній Православній Церкві. Визнання відбулося шляхом заперечення московської анафеми на владику Філарета, а відтак і на владику Макарія, як такої, що стала недійсною від моменту накладення. Отже всі причастя і сповіді, хрещення, вінчання, соборування і похорони, а також інші таїнства, що здійснені, коли б то не було (!), у цих Церквах, є спасительними – такими, що дарують безсмертя душі. Для віруючих православних людей немає більш важливої обставини, бо вона являє собою саму основу віри.

Читайте також: Кочетков: Эрдоган играет на ослабление "друга Владимира", но только ли ради геополитики?

Московське тавро "неканонічності" розбите "жезлом Вселенського Патріарха".

І це навіть важливіше за терміни, у які буде канонічно і юридично утворено єдину Українську Помісну Православну Церкву та надано їй Томос Вселенського Патріарха про автокефалію. Проте зрозуміло, що то вже справа найближчого, проте дуже відповідального, часу.

Так само ближчим часом, думаю, почнуть надходити визнання вчорашнього рішення Константинопольського Синоду від помісних церков. Першою, припускаю, стане Кіпрська. Останньою – Сербська.

А Московська нині у стані прострації. Свідченням цьому є те, що замість терміново, сьогодні-завтра, скликати Синод, як це сталося після призначення екзархів, патріарх Кирил збирає його аж на 15 жовтня, у Мінську. Справді тепер сформувати обґрунтовану і вагому позицію в споконвічному "українському питанні" російській церкві складно як ніколи. Далі наполягати на неблагодатності таїнств УПЦ КП і УАПЦ, з огляду на визнання канонічності єпископства Патріарха Філарета і Митрополита Макарія, неможливо, бо більшість вірних і священників того не зрозуміє, справедливо ставлячи питання: то хто ж насправді в розколі з Вселенською Церквою?

Перехідний період від сьогодні і до утворення Української Православної Помісної Церкви з власним Предстоятелем і Синодом, визнаними світовим православ'ям, чаїть у собі масу небезпек. Зрозуміло, що перед усім вони пов'язані з намаганнями Москви не допустити втрати своїх парафій та інших церковних інститутів в Україні. Ось тут справді дуже потрібними є спільні дії церкви, суспільства і влади. Головне пройти цей етап максимально безконфліктно. Всі можливості для цього сьогодні є.

Київська Церква на чолі із Патріархом Філаретом протягом чверті сторіччя боротьби з лукавими московськими анафемами та за свій рівноправний статус поміж православних церков світу отримала величезний досвід мирного досягнення справедливості. Власне, якби не послідовна, смілива та вольова робота Патріарха над створенням, розвитком та суспільним утвердженням Київського Патріархату, то сьогодні просто не було кому вручати Томос. Те, що, згідно соціологічний опитувань, більшість православних українців вважають себе належними до Київського Патріархату перед усім результат праці Патріарха.

Стосовно ж Московської Церкви в Україні, то Конституція гарантує її вірним усі належні права і релігійні свободи.

Значущим і загадковим також є пункт другий історичного рішення Синоду Вселенської Церкви. Його текст такий:

"2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували."

Історично відомо дві ставропігії Вселенського Патріарха у Києві. У 1592 році від Вселенського Патріарха Ієремії II статус ставропігійного отримав Печерський Успенський монастир, нині Києво-Печерська Лавра, а у 1620 Єрусалиський Патріарх Теофан III, з дозволу Вселенського Патріарха Тимофія II, проголосив ставропігію Богоявленського братсва, яке згодом стало співфундаторм Києво-Могилянського Колегіуму – нині Києво-Могилянська Академія.

Читайте також:  Есть два варианта развития событий после решения Синода. Каждый из них выгоден Украине и опасен для РФ

Яку з цих ставропігій має на увазі рішення Синоду?

Становолення повноправної Православної Помісної Церкви в Україні – п'ятнадцятої серед усіх у світі, спричинить значний вплив на все світове християнство. Цей процес матиме далекосяжні наслідки для діалогу православних і католиків, зокрема, у питаннях взаємин з греко-католиками та їхньої консолідації в Україні під однією – київською юрисдикцією на чолі з Верховним Архієпископом Святославом. (Нині греко-католицька церква у Закарпатській області являє собою єпархію, підпорядковану винятково Римському Папі).

Україна вкотре, тепер вже у духовно-релігійному аспекті, опиняється на фронтирі світових тектонічних процесів. Допоки ми більш-менш успішно даємо собі раду у цих обставинах.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram