MENU

Найпоширеніші освітні міфи, в які на повному серйозні вірять дорослі сучасні люди

3442 0

Сьогодні в Стенфорді говорили про найпоширеніші освітні міфи. Вони як міфи Давньої Греції, тільки в них на повному серйозні вірять дорослі сучасні люди. Дивовижно спостерігати, як багато років після наукового спростування чергової освітньої легенди вона процвітає в головах у мільйонів людей, заважаючи ефективному навчанню і прямо завдаючи шкоди учням.

1. Ви, звичайно, чули про стилі навчання. Наприклад, візуальний, аудіальний і кінестетичний. Ідея полягає в тому, що кожній людині притаманний певний стиль навчання, за допомогою якого вона навчається найбільш ефективно. Комусь краще послухати лекцію, комусь подивитися на діаграму, а комусь потрібно помацати руками. В 2004 році дослідники нарахували 71 тип різноманітних варіантів навчальних стилів, що згадується в літературі: від вербального до соціального.

Проведене в 2015 році опитування показало, що в навчальні стилі вірить 93% пересічних американців і використовує в школі 76% американських вчителів. 

Читайте також: Ті, кого не можна називати: як держава допомагає псевдонауці

Проблема полягає лише в тому, що дослідження за дослідженням не знаходять підтверджень існування індивідуальних стилів навчання. Більше того, сучасна наука про навчання однозначно свідчить на користь того, що найефективніший спосіб покращити розуміння і запам'ятовування матеріалу це комбінувати різноманітні "точки входу" інформації. Тобто одночасно пояснювати нову тему за допомогою тексту, візуальних ілюстрацій і можливості випробувати концепцію на практиці. 

Абсурдна популярність міфу про навчальні стилі призвела до того, що у 2017 році 30 відомих дослідників нейронауки з провідних університетів світу опублікували на The Guardian відкритий лист із закликом припинити поширювати цю псевдонаукову ідею. Концепція стилів навчання не просто безневинна дурниця. Вона відволікає сили вчителів від науково доведених методів покращення якості викладання і позбавляє учнів можливості отримати нову інформацію через різні інформаційні канали, погіршуючи якість їх навчання. 

2. Ідея про «цифрове покоління» – молодих людей, які всмоктали глибоке розуміння цифрових технологій з молоком матері. Побутує думка, що завдяки використанню цифрових технологій з раннього дитинства це нове покоління змогло розвити в собі навички багатозадачності – вміння займатися одночасно кількома справами, без втрати ефективності. Наприклад, чатитися в соціальних мережах, блукати інтернетом і робити домашнє завдання. Сюрприз-сюрприз – все вище сказане є неправдою!

По-перше, людина в принципі не здатна на справжню багатозадачність, коли мова йде про задачі, що потребують серйозного розумового напруження. Нейронаука непохитна – це фізіологічно неможливо. Робити дві речі одночасно ми можемо лише в тому випадку, якщо одна з них робиться мозком повністю автоматично. В усіх інших випадках мозок вміє лише переключати увагу між різними задачами. При тому може робити це так швидко, що здається, що вдається робити кілька справ одночасно – але це просто ілюзія.

Відоме дослідження 2006 року показало, що небезпека, яку створює розмова по телефону (через гарнітуру) під час водіння автомобіля, відповідає рівню небезпеки від водіння авто в нетверезому стані. Природу не обдуриш – розподіляючи увагу між двома завданнями одночасно, наш мозок робить це не просто значно довше, але й значно гірше. І молоде покоління тут не є винятком. 

По-друге, дослідження доводять, що хоч молодь і краще поверхово володіє новітніми технологіями, але в глибинному їх розумінні нічим не краща за дорослих людей. Щоденне читання Вікіпедії автоматично не навчить, як формується текст статей, на вміст яких у різних авторів онлайн-енциклопедії є діаметрально протилежні погляди. А активна переписка в соцмережах сама по собі нічим не допоможе розумінню того, як убезпечити свій аккаунт чи які загрозу приватності існують в сучасному світі. Знання і навички не можна отримати магічним чином – їм потрібно цілеспрямовано навчатися. І від віку це аж ніяк не залежить. 

Читайте також: Пошесть тотальної безкарності в українській освіті

3. Викладачі більше не потрібні – все і так вже є в інтернеті! Так звучить ще один популярний освітній міф. Якщо мова йде про навчання за структурованими навчальними матеріалами (книги, онлайн-курси тощо), то це твердження абсурдно.

Візьмемо, наприклад, масові онлайн-курси. У їх виробництві задіяна ціла команда людей. Викладач готує лекції і завдання, асистенти відповідають на запитання слухачів на форумах, розробники курсів допомагають адаптувати матеріал під онлайн-формат і аналізують результати слухачів, оператор знімає відео, дизайнер обробляє слайди тощо. Виходить, що над однією темою масового онлайн-курсу працює в кілька разів більше людей, ніж над підготовкою уроку в середньостатистичній школі!

Інша справа, якщо мова йде про навчання за неструктурованими навчальними матеріалами: окремими статтями, Вікіпедією, нагугленими шматками книг. В такому випадку й справді можна навчатися без постійної опіки викладача, самостійно – якщо знайдеться достатньо мотивації. От тільки якщо ви хоч раз таке пробували, то знаєте, що вийде на порядок довше і складніше. І це не дивно.

Всю ту роботу з підготовки навчального плану, відбору якісних навчальних матеріалів та зворотного зв’язку, яку раніше виконував викладач, тепер вам доведеться виконувати самим. Дослідження підтверджують – таке самостійне навчання значно менш ефективне ніж навчання за підтримки досвідченого викладача. 

Не вірте всьому, що пишуть в газетах – читайте наукові статті по темі. Почати можна з «A Comparison of the Cell Phone Driver and the Drunk Driver» – в ній простою мовою детально розвінчують описані вище навчальні міфи і дають багато посилань на якісну наукову літературу по темі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Іван ПРИМАЧЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини