Питання введення множинного громадянства вже не один рік хвилює суспільство. Днями міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що українцям необхідно почати суспільну дискусію щодо можливості бути громадянином декількох країн. Ми звернулись до експерта з питань безпекової політики Василя Лаптійчука, щоб він детально проаналізував для UAINFO причини та можливі наслідки цього кроку. Отож введення множинного громадянства в Україні –  вдалий крок на дипломатичній шахівниці світу та реалії часу, чи загроза нашій національній безпеці?

«Кожен народ, що має свою державу, може вільно вирішувати проблему громадянства, якщо це не суперечить міжнародному праву: Статуту ООН, Конвенціям ООН і міжнародній договірно-правовій базі. Чому важливо на цьому наголосити? Бо якщо ми вводимо інститут множинного громадянства й вирішимо надавати його громадянам сусідньої держави, закони якої забороняють це робити, то це означає, що ми щонайменше порушуємо існуючий договір «про дружбу» з цією державою, висловлюємо зневагу до договору, де сторони неодмінно запевняють у повазі одна до одної та ін. Запису про заборону іноземного громадянства в Основному законі держави, Конституції, більш, ніж достатньо для того, щоб інші держави знали про цю реалію.

Читайте також: Українцям варто припинити тішити себе думкою про геніальне походження та призначення

Тобто, якби закони Угорщини чи Румунії забороняли подвійне громадянство, а ми його відкрито чи, ще гірше, конспіративно їхнім громадянам надавали, то офіційний Бухарест і Будапешт не лише мали б право, а й, будучи виконавчими органами влади в демократичних суспільствах, що діють в інтересах власних народів, мусили б вжити щодо України заходи дипломатичного, політичного та економічного тиску з метою припинити порушувати їхні суверенні права в системі міжнародних відносин. І якби таке сталося, Угорщина й Румунія змусила б Україну поважати їхні права, або створила б таку атмосферу у відносинах і міжнародній політиці в цілому, що Київ би вибачився, припинив спокушати іноземних громадян і виплатив би ту матеріальну компенсацію, яку б виставили уряди Угорщини й Румунії. Це коли йдеться про звичайні країни, де народ обирає владу, яка повинна робити лише те, що в інтересах цього народу. І робити це ефективно.

Сьогодні кілька сусідніх держав демонстративно знущаються з України. Доходить до комічного, коли офіційні представники іноземних держав на території України (!) роздають українцям іноземні паспорти й наказують громадянам України дурити власний уряд, себто, не підкорятися законам держави й державі в цілому. Це, звичайно, результат відсутності в України не лише зовнішньої політики, але й зовнішньополітичного відомства. Власне, влади України в області зовнішньої політики. Звичайно, оскільки ми живемо в демократичній державі, це має й загальніше пояснення: український народ, з уваги на його «політичні» уподобання, не має волі до побудови в Україні держави в звичайному сучасному розумінні цього слова.

Якби ми жили десь між Норвегією, Швецією й Фінляндією, то, можливо, питання подвійного громадянства не було б гострим – це не загрожувало б національній безпеці України. А ми живемо серед країн, одна з яких уже вступила з нами у повноцінну війну, а ще кілька облизуються й чекають загального хаосу, нашої поразки й розпаду, щоб, за цілковитою згодою з РФ, агресором, «поновити історичні кордони», які десь якийсь час у якомусь столітті були на теренах теперішньої держави Україна.

Читайте також: Політолог розповів, як Росія впливатиме на результати президентських виборів в Україні

Таким чином, за наших реалій, інститут множинного громадянства в Україні (принаймні, в частині «сусідніх держав») є прямою й безпосередньою загрозою зовнішній безпеці нашої держави. На даному етапові – точно. Громадяни України, які, за потурання українського уряду, стали громадянами РФ, наприклад зобов’язані служити національним інтересам Росії, включно з добровільною допомогою тамтешнім правоохоронним органам (розвідці, контррозвідці) та військовим обов’язком. Громадяни Угорщини, звичайно ж, зобов’язані служити інтересам Угорщини. І будуть чинити саме так, бо, маючи українське, але просячи іноземне, будуть неодмінно служити іноземному.

Громадянство потенційного або реального агресора таке ж небезпечне, як і його мова та присутність у нашому інформаційному просторові. 30 жовтня  1995 року провінція Квебек, де панує французька мова, проводила референдум про вихід зі складу Канади. 49,42% висловилися за незалежність Квебеку. Для розпаду Канади не вистачило легенького втручання СЗР РФ, яке тоді ще не мало таких завдань. Звичайно ж, головним чинником сепаратизму в Канаді була мова. В Україні мова, культура, громадянство реального або потенційного агресора є ще небезпечнішими й будуть такими аж до усунення причин проблеми – недружньої політики іноземних держав». 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram