Ситуація з головредкою Vogue, яка спокійно зізнається, що за неї редакторські колонки писали інші люди (й відомо про це стало лише тому, що інша людина підсунула їй текст із старого російського журналу, й цей текст вийшов), для мене є історією про зловживання довірою. Шкода, що про довіру й чесність із читачами говорять мало, а переважно дискусія в ФБ ведеться в площині "Олю, вішайся" – "відчепіться від Олі, ви теж не святі".

Читайте також: Ведмежа послуга аудиторії – кредо нашої журналістики

Довіра аудиторії – це головне пальне, на якому їздять медіа. Ну, крім зливних бачків й агрегаторів. Формулювання "віддати на аутсорс" (себто доручити іншій людині написати текст за тебе) звучить цинічно й дико, коли йдеться про текст, написаний так відверто. Який має пройняти читача та зрезонувати: о, це ж і я отак почуваюся, значить, це журнал про мене.

Ще більше вражає те, що сама редакторка, здається, не бачить у цьому нічого поганого: перепрошує вона не за те, що писала свої тексти не сама, а за те, що не виловила в колонці плагіат. І ще страшніше те, як багато людей цього навіть не зауважують. А деякі ще й підсміюються: а ти що, не знав про існування "ґострайтерів"? Не знав, учора почув уперше. Ну й узагалі, те, що "так роблять", не значить, що це нормально.

Читайте також: Головний тренд нашої журналістики

Моралі не буде, я просто почуваюсь із цією історією розпачливо саме через те, що стільком людям це норм, або що вони готові відмахнутись від проблеми з формулюванням "а чого ви чекали від українських медіа". Дуже низька планка вимог до охайності й порядності журналістів поєднана з нульовою готовністю їм довіряти. Комбо, чорт забирай.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram