Дивні люди українці. Постійно десь "біжать", "галасують", хочуть "всього і одразу". Якщо наприклад, взимку, з даху на домі українця звисає буруля, то ніхто її не чіпатиме, допоки на сусідній вулиці така сама брила льоду когось не скалічить.

Сніг не будемо прибирати – сам розтане. І в цьому ми бачимо "велику мудрість" – не робити "дурних справ", "дурної" роботи. А сама "дурна" з "найдурнійших робіт" робота для нас українців, то "подумати у свою світлу голову".

Оце сказав, аж сам повірив! Подумати – на то немає часу, треба бігти! Дєла робити! Оце наробили дєл…

Не хочу згадувати "одного класика-проффесора", але ж: "…Астанавитєсь".

Видохніть, присядьте, та зробіть "дурну роботу" – подумайте! Подумайте в свою голову, серце, печінку, чи чим ми там всі думаємо?

Нічого не помінялось навкруги нас за останні п’ять років, бо ми ніц не робили. 

Із сумом та болем співали "плине кача" та усім суспільством стояли на колінах перед померлими. Я абсолютно згоден, то жах, то найбільша трагедія нашої сучасності.

Читайте також: Революція господарів: не обмежуватися лише власним обійстям

Але ще більша трагедія – то та летаргійна байдужість, з якою ми спостерігаємо за розвитком подій навколо нас, наших дітей, родичів, знайомих. Всіх тих, хто уособлює ту саму країну, той "простір нашого існування", нашу "соціальну систему буття". Нашу країну! Бо немає в нас з вами іншої!

Чому ми вирішили, що стоянням та смертями на Майдані ми вирішили проблеми із "газом", "гарячою водою", боргами нашої спільної держави перед МВФ, негідниками у погонах, негідниками у владних кабінетах? 

Чому Майдан не став приводом вивчити не тільки текст гімну, а ще й Конституцію своєї країни? 

Гімн є "духом" нашої країни, а Конституція є її "тілом". Може ті священні слова "говорять" не тільки про буквальні речі – "душу й тіло..."

Не знаючи чого вимагати від себе, ми чогось вимагаємо від так званої влади.

Давайте спочатку зрозуміємо – хто ми? Чого хочемо? Для чого ми всі на цих землях живемо? Що ми врешті решт будуємо? І де план отого будівництва? 

Що ми хочемо побудувати, скіко воно повинно мати кімнат, санвузлів, для чого оті всі кімнати повинні слугувати! Хто носить воду, а хто стіни мурує?

Давайте подумаємо та спробуємо уявити – в якій країні ми хочемо жити.

Майдан розпочався з відчуттів страху перед майбутнім, всепоглинаючого страху, від того, що нас проти нашої волі знову хочуть затягнути до жалюгідного існування в умовах «імперії зла».

Ми виходили з своїх квартир і будинків, бо не знали що робити із тим «сакральним полум’ям відчуттів», яке допікало нас із середини. Під дією того «вогню» ми усвідомили себе українцями. Багато хто вперше проникся і просякнувся до останньої клітинки свого тіла гімном нашої країни (не держави). Бо вийшли ми проти держави, але за країну. Ті слова проросли скрізь наше єство і досі співають в наших душах.

Читайте також: Нардепка: Наша страшна хвороба – мовчанізм

Проте не кожен «громадянин Держави Україна» спалахнув тим "полум’ям". Не кожен зрозумів, "на межі відчуттів", те, що зрозуміли та прийняли мільйони українців різних національностей. Але в них усе попереду…

Рабів до раю не пускають! Раби не будують самостійно власних країн, не говорячи за держави.

На наше щастя, закони буття є об’єктивністю, хочемо ми того чи не хочемо. Буруля з даху обов’язково впаде. Як тільки зійдуться умови для того падіння, сила земного тяжіння зробить свою роботу. Неодмінно. І земному тяжінню байдуже "затужливі дні" в українців, чи "піст", або чергове «велике державне свято».

Енергія не дівається в нікуди. Вона лише перетікає з форми у форму. Жодна смерть не стала даремною. Кожна душа полеглих приєдналась до тієї полум’яної суті процесів, які проходять навколо.

А ми біжимо повз, заклопотані власними проблемами і не бачимо отих спалахів вічного полум’я Революції Гідності. ЇЇ енергія не закінчилась, вона просто набирає сили, помінявши свою форму.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram