Природа демонструє нам стару єврейську притчу про тісну квартиру, курей та козу – забирає в нас нормальне звикле, тримає якийсь час обділеними і потім вертає назад.

Благодатне пітекантропське відчуття заваленого по пояс снігом міста, паралізованих транспорту та комунікацій.

Протоптуєш ногами стежки, руками відгортаєш сніг. Згадуєш, що ти живий організм. Розумієш, що нічого не контролюєш.

Читайте також: 7 привычек, которые заставляют нас откладывать жизнь на потом

Розслабляєшся.

В грозу заливає вулиці, обірвані дроти, люди відрізані від світу у своїх квартирах, як по норах. Принишкли. Підкірка згадує, як кроманьйонцями сиділи тісненько один до одного у печері, тулились до вогню і намагались не дивитись на чорну пляму виходу, де миготіли загрозливі зубаті тіні невідомого і страшного.

Світ дав дуже яскравим і шумним. Темрява залишилась лише коли ми кліпаємо і коли спимо – у обидвох випадках ми її не фіксуємо. Перед сном до останнього світимо в обличчя смартфоном, зранку – ним же засвічуємо собі новий день. 
Коли в 90-х по селах виключали світло – це були одні з кращих моментів. Напалена грубка, свічка або гасова лампа, яблука і Джек Лондон. 

Читайте також: Чи треба робити добро?

Чесно кажучи, це прекрасний спосіб ментально підлікувати окремо взятий соціум за короткий час. Вимкнути їм світло і вони змушені будуть спілкуватись. Подивитись нарешті один на одного. Посидіти на кухні при світлі свічки, сьорбаючи чай. Бо це насправді дуже круто, коли горять свічки, а навколо всі живі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram