MENU

Наталя Дзюбенко-Мейс: Голодомор – центральний вузол нашої історії

3211 2

Сьогоріч, з почуттям полегшення і болю, я натрапляю на рясні сліди діяльності свого чоловіка – американського дослідника Голодомору Джеймса Мейса. Ось у пресі з'явилося чимало публікацій про Малкольма Магріджа – це Джеймс про нього вперше написав, як і про його колегу Гарета Джонса. Їх біографії часто плутають, тому журналістам, які звертаються до цих постатей, як і українським сценаристам я би радила усе ж звернутися до статті Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів» опублікованої 2003 року в газеті «День». Це саме Гарет Джонс, «розпитавши колег у Москві — зрозуміло, на умовах, що їхні імена не будуть згадані, — вирішив, що варто порушити заборону і купити квиток на поїзд до цих місць як приватна особа, що не заборонялося. Потрапивши туди, він знову використав свій простий, але логічний метод — зійти з поїзда та йти пішки, поки не пересвідчишся, що зійшов з уторованої дороги, а потім почати розмовляти з місцевими жителями. Він провів там два тижні, пройшов приблизно 40 миль, розмовляв із людьми, ночував у їхніх хатинах і був охоплений жахом від побаченого. Поспішно повернувшись до Москви і залишивши Радянський Союз, Джонс зробив першу зупинку у Берліні, де йому вдалося дати прес-конференцію і написати серію статей про трагедію, яку він бачив на власні очі. «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба, ми помираємо…»

Читайте також: Голодомор 1932-1933: що ми знаємо про цю трагедію

Нині на слуху і спогади Євгенії Даллас – це за наполяганням Джеймса вона почала працювати над цією книгою, на яку Джеймс відгукнувся публікацією «Одна жінка, чотири життя» у тому ж таки «Дні».  Треба мати неабияку мужність аби описати таку правду – як тебе ґвалтували, як гинули від голоду твої рідні, сусіди. Треба було мати відвагу, щоб не зламатися, вижити, заговорити.  

Нині з’являються публікації про мову, культуру, економічні проблеми і скрізь роздуми Джеймса, цитати з його праць. Це зрозуміло – адже його основний доробок уже перекладено і видано і він доступний для дослідників. «День і вічність Джеймса Мейса», «Ваші мертві вибрали мене» – це видання газети «День». Вийшов у видавництві «Києво-Могилянської Академії» чотиритомник матеріалів державної Комісії США по вивченню Великого Голоду в Україні, книга головних статей «Україна. Матеріалізація привидів» – в-во «Кліо». Фактично завершило видання праць Джеймса Мейса в-во «Комора», котра за сприяння фонду «Відродження» цього року випустило в світ його легендарну докторську дисертацію «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933» / Переклад Максима Яковлєва. – «КОМОРА», 2018. Скорботна хода «Свічки пам’яті» країнами світу – це Джеймсова ідея. І поминальний день, жалобна церемонія. Це він вперше запалив отой крихітний вогник пам’яті і передав нам. Цього року це вперше відзначила навіть українська Вікіпедія, подавши окрему статтю і відзначивши публікацію у «Дні» «Свічка у вікні». Нагромаджена уже і чимала фільмотека про діяльність Джеймса Мейса. Вона доступна усім зацікавленим. Ідучи його слідами, тішуся, що його праці приносить плоди, що його не забули, і журюся, бо він би хотів щоб вони швидше втратили свою актуальність, швидше вирішувалися проблеми, які від поставив своїми працями. Самим життям.

Понад 14 років як його немає, та як несподівано потужно активувалися його праці, його ідеї. Так, я людина зацікавлена, мабуть, суб’єктивна, переді мною завжди стоятиме дилема – наскільки доречні, наскільки точні мої спостереження, оціночні судження. Цю проблему мені ніколи не розв’язати, та все ж їду, іду туди, куди кличуть. І проговорюю ті теми, які мене хвилюють, і які мені видаються актуальними. Коли ж зовуть до дітей у школи чи бібліотеки, то як би не було складно, все ж добираюся. Не тому, що знаю більше за інших, чи точніше можу сформулювати якісь базові понятійні імперативи, радше тому, що як письменник, працюю з набагато тоншими енергіями ніж учені, дослідники і сподіваюся, що можу точніше вловити емоційні відрухи своїх слухачів, читачів та адекватно відреагувати на них. Бо найголовніше, аби правда про Голодомор проникнула в людські  душі, а не стала набором заучених відповідей для екзаменів, ЗНО, учителів.

Чому це настільки важливо? Гірко, несправедливо, але усвідомлення себе як громадянина, українця, патріота сьогодні починається саме з відповіді на непрості питання, які ставить історія Голодомору – кривавої і страшної сторінки в житті нашого народу. Чому це взагалі могло трапитися, що Сталін кинув проти України страхітливий військовий, поліцейський, партійний, бюрократичний арсенал.  І використав голод, як зброю масового знищення українців. Хто винен? Чому світ знав і мовчав?  Чому ця трагедія має свою тяглість у просторі і часі? Яким чином вона проектується на сьогодення і майбутнє?

Голодомор –  центральний вузол нашої історії, звідти йдуть всі інші висновки – і загальні, що стосуються цілого народу, і особисті, які визначають, ідентифікують тебе як людину. Джеймс писав про «мертву руку минулого, що нависає як прокляття над чолом живих», роздвоєність особистості, постгеноцидний синдром.  Це наші страхи, невпевненість, національні і особисті комплекси, почуття незахищеності. Все звідтіля, з тієї пекельної косовиці смерті, яка зачепила усіх. Навіть тих, які це заперечують, і нічого не хочуть знати. Бо так чи інакше – всі наші нинішні проблеми, біди і негаразди галузяться там. І причини політичних роздраїв, економічної хитавиці і причини війни, на якій ми щодня втрачаємо найкращих синів і дочок України. Ця історична екстраполяція детально виписана у працях Джеймса Мейса. «Сумна спадщина тоталітаризму і геноциду буде проявлятися ще довго. Можливо завжди. Почуття історичної покривдженості в індіанців з часом стає дедалі гострішим. Історична пам’ять жива у кожного народу. І поки жива Україна, вона плакатиме за своїми безвинно убієнними синами» – писав Джеймс Мейс.

Він не встиг написати свою головну омріяну книгу про причини і наслідки Голодомору – найбільшої трагедії апокаліптичних біблійних масштабів, яку зазнало людство протягом усієї своєї історії. Найбільшого злочину. Не вистачило часу. Доля відвела йому надто мало і залишається лише гадати, що би він сказав під час Помаранчевої революції, кривавого протиборства Революції гідності, анексії Криму та особливо нині, коли над східними рубежами України нависла смертельна небезпека від сусідньої держави, коли гинуть найкращі сини й дочки українського народу і вже ми, нині сущі, кожного дня вибираємо н а ш и х мертвих, рівняючись на них, у них навчаючись. Це протистояння Джеймс Мейс передбачав, ба більше, вважав його неминучим, і тому ми знову і знову повертатимемося до праць Джеймса Мейса, не скільки як до історико-культурного феномена, а як до посібника, який навчає усіх нас вибирати дороги, відштовхуючись від уроків минулого.

А він не раз наголошував на виховній ролі історичної науки, і закликав «відверто використати історію для самоусвідомлення нації (тут мається на увазі нація в політичному, а не в етнічному сенсі). Бо нація – це спільнота, обґрунтована між іншим на усвідомленні спільності долі, історії й без демаркації історії цієї групи від інших, нації навіть політичної просто не існує. Треба чітко усвідомлювати, що у держав можуть бути добрі чи погані сусіди, але родичів у державних націй не буває. Інакше це відчинені двері для різного роду панрухів, іредентизму, тобто втручання інших держав у внутрішні справи держави». І попереджав, що від кроків, які ми робимо сьогодні в галузі народної освіти, буде дуже важко відступити нашим онукам і правнукам. Суто політичні рішення, як дефініювати спільну долю громадян країни, будуть не менш вирішальними, ніж виплавка простору культурного дискурсу для майбутніх поколінь.

Тому, йдучи на уроки пам’яті, на зустрічі зі школярами, взагалі у будь-яку аудиторію, де має звучати тема Голодомору,  я завжди себе питаю: чого я добиваюся? Яку мету ставлю перед собою?

Читайте також: Оксана Забужко про Голодомор 1932—1933 років: Я – пам'ятаю і не забуду – скільки мого віку

Можна, звісно прочитати лекцію з набором імен, навести страхітливі цифри, процитувати документи. Та як писав Джеймс Мейс «Самі факти дуже мало кажуть без інтерпретації, яка шукає правду. Для людської спільноти, яка шукає своє істинне, автентичне минуле, конче необхідно відшукати спільну нитку саморозуміння. І це розуміння себе, чи як особистого чи колективного, неминуче матиме момент суб’єктивності... Тому кожне «я» є активним суб’єктом».

О, звичайно ж, чутливі душі відгукнуться на мої розповіді про жахи Голодомору щирою емпатією. І вона необхідна та не це головне. Щоб виховати цільну і сильну особистість треба насамперед пробудити розум, пройти із слухачами складними сплетеннями історичних вузлів, ідей, доль. Пояснити, чому так важливо визнання Голодомору як геноциду країнами світу. Бо це не просто боротьба за історичну справедливість, а політична система нашого захисту спрямована в майбутнє. Це суд історії над катами нашого народу, який відбувається тут і сьогодні.  Не витискати сльозу, не посіяти в душах образ народу з долею віковічної жертви, а примусити замислитися над причинами і наслідками, шукати разом стину, яка не просто звільняє, а робить людину сильнішою, стійкішою. Бо український народ – це лицар у срібних обладунках, який у віковічній боротьбі з силами зла, у лихоліттях голодоморів, нескінченних репресій, усе ж вижив, зберіг мову, безцінні духовні і культурні скарби. Наше завдання – донести їх до світу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини