У Росії запропонували переглянути оцінку радянської військової інтервенції в Афганістані в 1979-1989 роках. Депутат Держдуми від КПРФ Микола Харитонов, колишній полковник КДБ, який свого часу пропонував повернути "залізного Фелікса" на Луб'янську площу, підготував проект постанови, яка повинна скасувати постанову З'їзду народних депутатів СРСР, ухвалену в грудні 1989 року. У тій з'їздівській постанові містилася негативна оцінка введення радянських військ в Афганістан. Там прямо йшлося про те, що рішення, прийняте в грудні 1979-го, "заслуговує морального й політичного засудження".

За словами Харитонова, Держдума повинна визнати подібну негативну оцінку тих подій як таку, що "не відповідає принципам історичної справедливості", оскільки "в цьому питанні ми повинні передусім ґрунтуватися на міркуваннях політичної неупередженості, історичної правди й визнати те саме моральне та політичне засудження неспроможним і таким, що втратило чинність". Депутат стверджує, що рішення про введення військ в Афганістан ухвалювалося в "повній відповідності до норм міжнародного права" і "з урахуванням прохань афганського керівництва того часу, що неодноразово надходили, про пряме радянське втручання в конфлікт".

Досить своєрідне трактування міжнародного права й історичної правди та справедливості у Миколи Михайловича, якщо врахувати, що перед самим введенням військ героїчні радянські спецназівці прикінчили того, хто кликав радянські війська в Афганістан, – президента Афганістану Хафізуллу Аміна разом із усією родиною, включно з неповнолітніми дітьми, прислугою й охороною. Навіть радянських лікарів, які лікували Аміна від невдалого отруєння, ГРУшники не помилували. А ще введення військ здійснювався під абсолютно фальшивим приводом, ніби той же Амін, запросивши радянські війська, водночас був досвідченим агентом ЦРУ й запросив і американських військових. І якби браві російські вояки не ввійшли першими й не винищили би зрадника Аміна, Кабулом уже в грудні 1979 року розгулювали б американські морські піхотинці.

Читайте також: Не гребують нічим: як у Росії бояться історії та борються проти неї

Перші спроби "реабілітувати" обмежений контингент радянських військ в Афганістані (свого часу в СРСР ходив анекдот, що татаро-монгольське іго перейменували на введення на Русь обмеженого контингенту татаро-монгольських військ для захисту від литовської загрози) робилися ще 2014-го, у зв'язку з 25-річчям виведення радянських військ з Афганістану та 35-річчям їх введення. Особливо активно виступав за це Російський Союз ветеранів Афганістану на чолі з нинішнім сенатором Францем Клінцевичем. Але тоді, навіть попри ейфорію з нагоди анексії Криму та відторгнення від України Донецька й Луганська, піти на реабілітацію радянської агресії проти Афганістану все-таки не ризикнули, ймовірно, побоюючись негативної реакції в мусульманських країнах та, меншою мірою, російських мусульман. Тепер же, схоже, відповідна постанова, за словами Харитонова, схвалена керівництвом Держдуми й буде ухвалена 15 лютого 2019 року, в 30-ту річницю виведення з Афганістану радянських військ.

Якщо це дійсно станеться, офіційним історикам із розумним виглядом доведеться повторювати радянські дурноважності про "інтернаціональний обов'язок" і "братню допомогу". До них тепер додасться нова теза, посилена мусованою російською пропагандою. Останні роки вона стверджує, нібито в Афганістані радянські війська насамперед вели боротьбу проти міжнародного ісламського тероризму, який уже тоді спонсорували США і їхні союзники. Тут використовується нині широко відомий факт: один із загонів моджахедів в Афганістані, який отримував американську допомогу, тоді очолював Усама бін Ладен, майбутній засновник "Аль Каїди". Але при цьому свідомо забувають про те, що в 1980-ті роки він аж ніяк не значився серед найвпливовіших польових командирів Афганістану, його взагалі мало хто знав. Відповідно й роль бін Ладена у протистоянні радянській агресії була мінімальною.

Ризикну припустити, що якби в грудні 1979 року радянські війська не втрутилися б у громадянську війну в Афганістані й дали б упасти комуністичному режимові, який роздирали глибокі внутрішні суперечності й налаштував проти себе майже все населення країни, то в Афганістані не було б нескінченної війни всіх проти всіх протягом декількох десятиліть, і ця держава з украй слабкою центральною владою не перетворилася б на вотчину ісламських терористів. Радянська інтервенція, яка майже на 13 років продовжила агонію марксистів у Кабулі, призвела до того, що в Афганістані виросло перше покоління, яке вміло лише воювати, що й дало старт нескінченній низці воєн.

Росіяни дуже не люблять згадувати про поразки та злочини своїх армій. За офіційними даними, афганська війна обійшлася Радянському Союзові в 15 031 убитих, близько 54 тис. поранених і 416 тис. хворих. За неофіційними – загиблих із радянського боку було 26 тисяч. Афганців же загинуло без ліку. Незважаючи на велику перевагу радянських військ над моджахедами у важкому озброєнні й абсолютну - в авіації, головної політичної мети – збереження в Кабулі прорадянського уряду – досягти не вдалося.

Читайте також: Росія закладає юридичне підґрунтя для нової агресії

Можливо, тому в Росії досі не написали бодай трохи правдивого наукового дослідження Афганської війни. Єдиний виняток тут – мемуари "Правда про Афганську війну" генерала армії Олександра Майорова, колишнього головного військового радника в Афганістані й першого заступника головкому сухопутних військ. У нього вистачило мужності писати не тільки про бойові дії, але і про злочини, які скоювали бійці обмеженого контингенту.

Так, генерал згадував, як у лютому 1981 року одинадцять солдатів на чолі зі старшим лейтенантом під Джелалабадом зґвалтували, а потім убили трьох молодих жінок, двох старих і сімох дітей. Командування 40-ї армії, яке отримало відповідну вказівку з Москви, й керівництво афганських силових структур намагалися звалити злочин на переодягнених у радянську форму душманів, хоча винні вже зізнались у злочині. На версії про душманів наполягали перший заступник начальника Генштабу, генерал армії Сергій Ахромеєв, міністр оборони Дмитро Устинов і голова КДБ Юрій Андропов.

Лише непохитність Майорова дозволила довести справу до суду. За словами генерала, "бандитів-ґвалтівників судили, кількох засудили до вищої міри покарання, решту – до великих термінів ув'язнення". А військовий слідчий Валерій Шахов згадував, як йому доводилося розслідувати справу трьох військовослужбовців, які вбили п'ятьох мирних афганців задля грабежу, й один із них щиро дивувався: "Під час рейду в Гераті в базарний день на центральному ринку почалася якась стрілянина. По нас стріляли чи ні, ми не зрозуміли. Командир командує: "Осколочним заряджай, вогонь!" І ми по натовпу з гармати осколковим снарядом дали. Скільки там народу полягло, навіть не знаємо. І слова ніхто не сказав. А ви тут нас всього за п'ятьох осіб!"

У 1990-ті й на початку 2000-х років було опубліковано чимало спогадів ветеранів Афганської війни, в яких детально описані вбивства й тортури полонених і мирних жителів, яких, зокрема, любили скидати з вертольота без парашута. А ось, наприклад, така замальовка: "Поїхали втрьох на водовозці до річки. Черпають відрами. Процес довгий. На іншому березі дівчисько з'являється. Зґвалтували, убили – її та діда старого. Намагався перешкодити. Кишлак зірвався, пішов у Пакистан. Нові бійці – й вербувати не треба". Тепер про все це накажуть забути.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram