Не могла писати про Майдан, не можу думати, згадувати боляче. Але те, про що напишу, до певної міри стосуватиметься і Революції, і усього до та після неї.

Давні речі, які потрапляють мені до рук завжди мають свої якісь історії, інколи навіть такі, яких вдається торкнутися. Такі речі це своєрідний порт між мною, нами сьогоднішніми і тими незнаними давніми українцями, які їх робили, носили, берегли. Коротко я вже згадувала про цю знахідку раніше. Якийсь час тому мені трапилася оксамитова керсетка з Лохвицького району Полтавщини, ловка така, багацька. Коли я взялася її попрати, то в підшивці намацала якісь ковтуни, такі тягарці, які поосідали в кутках вусів. Дослідивши підкладку знайшла кілька місць зшитих не по шву і підштопаних чорною ниткою. Один з таких надпорола і звідти посипалися зерно і колоски. Десь на дві жменьки назбиралося. Забагато як для оберегового призначення.

Читайте також: Місія нашого покоління – не допустити до влади тих, хто як в 1932 був здатен переступити через помираючих від голоду

Знаю історію, яка переказувалася в родині моєї бабці з Летичівщини, що збіжжя, вшите в одежу врятувало їх дітей від голоду.

Важко, та ні, неможливо уявити обставини в яких опинилася людина, межу, до якої була доведена. Яку ж потрібно мати волю до життя, щоб всупереч репресіям, переслідуванням, смертям довкола чіплятися за будь яку надію до останнього, врешті пережити і вижити. Подумалося, що вшанування пам'яті жертв Голодомору повинно окрім скорботи бути днем подяки за життя, боротьбу і силу духу тих людей, які перемогли смерть, які рятували інших, очевидців, які розповіли згодом правду.

Читайте також: 85-а річниця Голодомору: Ми пам‘ятаємо. Світ визнає

А щодо керсетки. Сумно від того, що ніхто сховком так і не скористався. Але може не довелося. Я ще тоді посіяла зерно, воно зійшло і його розпорошили пташки. Тепер то там, то там в найнесподіваніших місцях по цілому моєму едмонтонсьуому городу сходить збіжжя з Полтавщини.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram