Те, що починалось як першоквітневий жарт, перетворилося на найменшу в світі республіку з власним урядом, конституцією та валютою.

Кажуть, якщо, перетинаючи міст, що веде до самопроголошеної республіки Ужупіс в центрі литовської столиці, ви подивитесь в очі русалці, то вже ніколи звідси не поїдете.

Створена 2002 року скульптором Ромасом Вілчяускасом, бронзова фігурка вітає гостей на в'їзді до крихітної держави. Місцеві жителі стверджують, що саме вона приваблює відвідувачів з усього світу.

Розташована в історичному районі Вільнюса, Ужупіс є однією з найменших республік у світі з площею менш ніж 1 кв. км.

Але крихітний розмір не повинен ввести в оману. Ужупіс має власного президента, уряд, конституцію, валюту і навіть військово-морський флот, що складається з трьох або чотирьох невеликих човнів (які використовують переважно для обрядових церемоній).

Донедавна республіка також мала армію приблизно з десяти людей, але зважаючи на свою миролюбну політику, відправила її у відставку.

Читайте також: 10 лайфхаков от путешественников и дауншифтеров, которые пригодятся в повседневной жизни

Ужупіс – це еклектична суміш радянської архітектури та вільного мистецького духу.

Після падіння СРСР на початку 1990-х у місті залишилося багато порожніх п'єдесталів, де стояли колишні вожді радянського режиму.

Тоді в 1995 році група місцевих художників встановила на одному з них статую американської рок-зірки Френка Заппи. Хоча сам Заппа у Вільнюсі ніколи не був, його фігура мала символізувати свободу та заклик до демократії.

Через два роки, 1 квітня 1997 року, мистецька група оголосила район Ужупіс незалежним від міста і країни. І хоча жоден іноземний уряд не визнає Ужупіс офіційною нацією, маленька держава є джерелом гордості у Вільнюсі та всій Литві.

Ужупіс, назва якого литовською означає "заріччя", відокремлений від решти міста річкою Вільня. Щороку 1 квітня республіка відзначає свій день незалежності.

Цього дня під час перетину мосту на територію республіки відвідувачам ставлять у паспорт штамп, у решту днів року кордони не охороняються. Туристи також можуть використовувати місцеву (неофіційну) валюту і пригощатись пивом, яке тече прямо з фонтанчика на головній площі (абсолютна правда).

Те, що починалося радше як першоквітневий жарт, тепер є серйозним заходом. Конституцію Ужупіса, приміром, перекладено кількома мовами.

Міністр закордонних справ Ужупіса, Томас Чепайтіс, один із батьків-засновників республіки, пояснює, що ідея її створення народилася з філософії Арістотеля, який вважав, що будь-яке велике місто повинно мати обмежену кількість мешканців.

"Ми хотіли створити маленьку державу, керуючись давньою ідеєю, що гарна країна повинна мати не більше 5 тисяч громадян, тому що людині важко запам'ятати більше облич, – каже він. – Коли всі знають одне одного, обманювати та маніпулювати складніше".

На прапорі республіки зображена "Свята рука" – рука синього кольору з отвором посередині, який не дозволяє взяти хабар.

"Головне, ми не маємо чого ховати в наших руках", – зазначає міністр туризму Кестас Лукоскінас, який живе в цьому районі вже 18 років.

Метою Чепайтіса та його однодумців було створити місце, де люди могли б відволіктися від сучасного життя та зосередитися на важливих речах.

"Коли ви перетинаєте міст, ви стаєте самим собою. Вам більше не потрібно грати соціальні ролі, ви належите тільки самому собі. Ви можете поміркувати над тим, хто ви є, і жити, не будучи частиною тією божевільної раси, до якої належить більшість людей".

Лукоскінас погоджується:

"Атмосфера в Ужупісі геть інша. Ви відчуваєте себе щасливішими і вільнішими. Ви можете піти в паб і натрапити на мера міста або відомого баскетболіста чи художника, і всі просто відпочивають. У будь-якому іншому місці в дорогих барах і ресторанах завжди є обмеження, протокол, але в Ужупісі такого немає".

Хоча ідея створення республіки є доволі легковажною, історія цього району – зовсім ні. Протягом 50-тих років XX століття, коли Вільнюс перебував під радянською владою, Ужупіс був занедбаним і небезпечним.

Один з головних проспектів району колись називали "Вулицею смерті" за високий рівень злочинності, а також за близькість до єврейського району, знищеного під час Голокосту.

Проте сьогодні хвилясті вулички, вкриті бруківкою, прикрашені яскравими арт-інсталяціями, що вдихнули в них нове життя.

Після оголошення незалежності в 1997 році було розроблено конституцію. Духовний маніфест склали Томас Чепайтіс і президент республіки Ромас Лілейкіс лише за три години одного літнього вечора 1998 року.

"Ми щойно проголосили незалежність, і до мене завітав Лілейкіс, бо в нього вдома не було гарячої води, тому конституція містить пункт й про гарячу воду", – розповідає Чепайтіс.

Він посилається на другу статтю конституції, в якій зазначено, що кожен має право на гарячу воду, опалення взимку і черепичний дах.

"Після того як він прийняв ванну, ми вирішили, що республіка повинна мати документ, і тоді ми сіли і написали його".

У 41-й статті конституції викладено суть вільних ідеалів Ужупіса. Наприклад, "Кожна людина має право померти, але вона не зобов'язана це робити" і "Кожна людина має право розуміти", а також "Кожен має право нічого не розуміти".

В основному документі республіки згадуються й домашні улюбленці: "Собака має право бути собакою", а "кіт не зобов'язаний любити свого хазяїна, але повинен допомагати йому, коли виникає потреба".

"Я написав пункт про котів, тому що я - сам кошатник. А Лілейкіс написав про собак, бо він обожнює собак", – пояснює Чепайтіс. Це – поетичний баланс.

Статут надрукований на великих дзеркальних прямокутниках, які висять вздовж проспекту Конституцій, як його пізніше прозвали мешканці.

До 30 металевих пластин із перекладами конституції різними мовами незабаром добавлять ще одну, латиною. Її текст благословив сам Папа під час візиту до Балтії у вересні.

Проспект Конституцій веде до головної площі республіки, де у 2002 році було встановлено статую Архангела Гавриїла, "Ангела Ужупіса". Він символізує зростання та відродження, а його горн сповіщає про настання нової доби вільнодумства.

Як і багато інших речей в Ужупісі, формування уряду та призначення посадових осіб відбувається у невимушеній атмосфері, часто у кафе чи барі.

Керує діяльністю мініатюрної республіки кабінет міністрів із десяти осіб, проте запорукою участі в політичній діяльності Ужупіса є активна суспільна позиція.

"Головне, щоб ваш внесок визнали. Ви можете оголосити себе міністром футболу чи міністром фрісбі, і якщо інші визнають це, ви ним станете", – пояснює Лукоскінас.

І так, він визнає цей підхід трохи легковажним.

"Ми позбулися напруги повсякденного життя та дипломатичних протоколів. Ви можете у цілком невимушеній атмосфері випити пива з прем'єр-міністром або президентом. Утім, це – серйозна гра", – додає він із посмішкою.

І це, дійсно, так. Система працює вже 21 рік. Президент залишається на своїй позиції весь час, хоча вже неодноразово жартував, що він не проти взяти перерву. Як і більшість його міністрів, які збираються щопонеділка для вирішення державних справ.

Одним з їхніх завдань є встановлення зв'язків з іншими країнами, хоча й неофіційних.

На території республіки є парк, який має назву Площа Тибету. Коли уряд Ужупіса нагородив Далай Ламу титулом почесного громадянина республіки, Китай відреагував негативно, назвавши це рішення політичним, а не культурним. У відповідь громадяни Ужупіса ані спростували, ані підтвердили цю заяву.

Читайте також: Культурная Руанда: страна, которая борется за звание высокой культуры и быта. ФОТО

З моменту її створення 1997 року популярність Ужупіса серед відвідувачів дедалі зростає. У результаті зовнішній вигляд і забудова району помітно змінюються, що призводить до зростання цін на нерухомість.

"Сьогодні це – другий найдорожчий район Вільнюса після Старого міста. Жоден художник не може дозволити собі купити тут квартиру, тепер вони доступні лише відомим і багатим", – зазначає Лукоскінас.

Зростання населення і натовп туристів викликає занепокоєння в міністрів республіки, які побоюються втрати головних цінностей і способу життя республіки.

Томас Чепайтіс, однак, сподівається, що популярність сприятиме поширенню ідеалів Ужупіса.

"Я дуже радію, коли зустрічаю людей, які мріяли про створення такої країни у світі. Ця суміш мрії та реальності є найкращим втіленням того, на що я тільки міг сподіватися, коли ми все це починали, – каже він. – Вони знайшли таку країну тут, у реальному житті. Це було їхньою мрією, я і дуже щасливий".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram