Щодня ми чуємо судження, що маніпуляції в ЗМІ та мережах погано впливають на людей, вводячи їх в стресовий стан дуже великою дозою суперечливої інформації. Думаю, це теж маніпуляція. Усе, що нас дратує, можна вимкнути і не дивитися. Це просто. Набагато складніше усунути роздратування щодо речей, не пов’язаних зі ЗМІ.

Революції вибухають від набридання, а не від недоїдання. Голод сковує силу волі, а те, що обридає, — мобілізує. Це, між іншим, не каламбур, а серйозна тема для розуміння трансформацій життя на зламі епох. Перш, ніж соціальні протести виливаються в безладдя, відбуваються зміни в ментальності, що інколи здаються суто естетичними й етичними явищами. Гаслу «Геть царя!», що лунав  1917-го, передував заклик «Геть Пушкіна!»  Все починається зі спростування догм. Бо окрім гуманістичних ідеалів немає правил і авторитетів на всі століття.

Читайте також: Ми не розуміємо різниці між масовими протестами громадян, бунтом та революцією – науковець

Контркультура 60-х років, відома у нас лише за мемами «хіппі» та «хрущовська відлига», виявилася найбільш продуктивною для цивілізації, забезпечивши майже безкровний перехід до нового світового порядку, де агресивна буржуазна філософія поступилася лідерством гуманістичним ідеалам. Ідеї урізноманітнили і політичний ландшафт.

Радянський Союз розпався з багатьох причин, але втома суспільства зіграла не останню роль. Людям набридло стояти в чергах і вислуховувати заклики ЦК КПРС до свят. Набрид лад такого життя. Це стан душі, тотожний фізичній властивості втоми металу.

Зараз, спостерігаючи паризькі таємниці, одягнені в отруйно-зелені жилети, марно вважати, що погроми викликало бажання уряду боротися за скорочення викидів СО2 або небажання водіїв платити зайвий цент за бензин. Адже і там причина в утомі населення, якому просто хочеться позбавитися дисонансу між правами, які артикулюють, свободами, рівністю і становим принципом устрою держави.

Зрозуміло, кожна людина залежна від економіки, кожному потрібні гроші. Але привід більшості протестів, що потрясають планету, зовсім в іншому. Чим обурюється американський пацієнт стоматологічної клініки, змушений віддавати за поставлену пломбу двотижневу зарплату? Звичайно ж, маленькою зарплатою, скаже будь-який чиновник постіндустріальної держави, де всі проблеми десятки років диктує або знімає капітал. Насправді ж людьми рухає не стільки бажання збільшити особистий бюджет, скільки питання, що садить у печінках, про повторюваність соціальних циклів. Низи просять, верхи не дають. Низи вимагають, верхи роздумують. Низи протестують, верхи погоджуються. Це якщо верхи ще не норовисті. Мине час, замість пломб, газу, бензину виникне інша тема, і знову почнеться обридлий процес жебрацтва. Він набрид усім — бідним і багатим, але ніхто не відважиться замінити його іншим, оскільки на цьому тримається все.

Якщо відійти від політичних міркувань у бік мистецтва та літератури, які завжди першими помічали знос старої системи, не важко виявити загальний для всіх народів тренд. Фантазії, уявна реальність, нові форми та нові трактування людської природи стали сюжетами чи не всіх романів, фільмів, картин, інсталяцій. Не завжди вони зрозумілі і не всім подобаються, але тут концентруються думки та відчуття людей, що показують майбутнє або минуле. До сьогодення вони, якщо відчувають не відразу, то все ж відштовхує острах марного повторення істин. Адже художник не виробляє штампи і в змозі змінити лише власний погляд на предмети, а не самі предмети. Технічному розуму реальність теж набридла. Правда, він оптимістичний в задумах переінакшити її за допомогою пари, електрики,  атома, IT, Bio та інших технологій, і навіть створив нову — віртуальну. Право працювати з сучасністю, відсовуючи питання майбутнього перед натиском вчорашнього, залишилося лише за урядами. Вони розробляють тарифи та всілякі «ізми», які загрожують планеті. Спалахнуло — всі на гасіння, вибухнуло — всі на придушення, завалилося — всі на відновлення. Алгоритм відомий.

«Є щось вибухове в епоху, коли інтерес до політики зростає, а віра в неї зменшується. Що це означає для стабільності країни, якщо все більше і більше людей відстежують діяльність влади, якій вони все більше не довіряють?» Вважає бельгійський письменник Девід Ван Рейбрук, що по-новому поглянув на багато демократичних процедур Заходу, побачивши в них механізми перекладання тягаря відповідальності урядів на плечі невдоволених життям громадян.

Читайте також: Перша ознака нашої політичної хвороби

Питання не лише в зношеності колишньої системи, але і в причинах заполітизовування суспільств, яке так яскраво спостерігається в нашому. Нам набридла нескінченне передвиборне збудження, після якого не настає сатисфакція. Ми передбачаємо, чим все кінчиться, спостерігаючи за феноменом Трампа, Брекзітом, ходом наших реформ та іншими нібито змінами на планеті. Вони зовсім не означають крах гуманістичних ідеалів, до яких, безумовно, належить демократія. Вони сигналізують про інше — про зміну технологій управління на вищому рівні, де новаціями часу кріплять архаїчні порядки, де закони для бідних (у тому числі і країн) установлюють багаті, де в пріоритеті поліція та чиновники, але не медицина й освіта, де благо та прибуток синоніми, де красти мільярдами безпечніше, ніж поцупити щось з полиці супермаркету, де на вищих посадах держав служать батьківщині родинами та кланами. Ось від чого хронічна втома суспільств, ось чому всі цікавляться політикою більше, ніж власним життям.

Нещодавно прочитав дослідження асоціації американських психологів. Воно показало, що 66% опитаних турбуються про майбутнє США, а у 57% — стрес від нинішнього політичного клімату в країні.

Гадаю, якби APA провело опитування не на вулицях і в компаніях, а в кабінетах влади, цифри виявилися б іншими. Як і у нас, якщо запитувати в Кабміні та Верховній Раді, про головні причини роздратування в цьому середовищі. Йдеться не про багатство та бідність, як такі, вони тисячі років розділяють людей і давно увійшли до категорії екзистенціальних уявлень. Идеться про настрої, здатні змінити систему. Якщо тверезі, впевнені в своєму майбутньому люди у владі не забезпечують змін, то за них беруться втомлені від безконечної метушні люди. А втомленим властиво помилятися частіше, ніж бадьорим, не розчарованим у своєму призначенні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram