Сто років тому ми програли не тільки тому, що мали агресивного, безжального й тоталітарного (вже в зародку) ворога – але й через те, що так відчайдушно шукали ворогів серед своїх

Через те, наприклад, що одні йшли воювати з більшовиками проти поляків, а інші – з поляками проти більшовиків. Що "ліві" не хотіли говорити із "правими" – й навпаки. І так багато різних комбінацій.

Читайте також: Повсякчас пам’ятати: ворог не тут

У мене враження, що за останні кілька років ми значно подрібнішали (порівняно із 2013-2014). Наші суперечності множаться з неймовірною швидкістю. Але каміння, яке дрібнішає, перетворюється на пісок. Даруйте за пафос.

Підтримуєш ти воєнний стан чи ні, генпрокурора чи антикорупціонерів, українськомовних чи російськомовних, Порошенка чи Тимошенко – це не привід вважати своїх опонентів ворогами. Якщо тебе розриває від ненависті до тих, хто поруч, це перша ознака політичної хвороби. Пошук внутрішніх ворогів ніколи ні до чого хорошого не призводив.

Читайте також: Учора ми побачили, як працює парламентаризм – Пекар

Якщо ми справді народ і нація, значить відмінності нас не роз'єднають, а тільки зміцнять.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram