Враховуючи, що ключова теза напівістеричної хвилі, яку останніми днями розігнали в мережі навколо підготовки до Собору, пов‘язана з твердженням що "УПЦ КП не існує" (так само, відповідно, як і "УАПЦ не існує") – то доведеться ще раз прояснити ситуацію і бачення з цього питання.

Для Вселенського Патріархату дійсно ані УПЦ КП, ані УАПЦ – не існувало і не існує. Позиція Вселенського Патріархату полягає в тому, що існують в тому чи іншому статусі лише ті Церкви, статус яких наданий їм Томосом Вселенського Патріарха (за виключенням давніх Церков, статус яких затверджений Вселенськими Соборами, остання з яких – Кіпрська Церква, 431 р.)

Отже, до того, як буде наданий Томос, Вселенський Патріархат виходячи з цієї константи, змушений не визнавати УПЦ КП та УАПЦ, і змушений визнавати ієрархію МПвУ. Адже в чому тоді, з точки зору Вселенського Патріархату, сенс надання Томосу, як акту виявлення волі Першого Трону, якщо вважати, що і без Томосу автокефальні Церкви існують?

Читайте також: Російська церковна імперія коло порога неминучого розпаду

Попри заяву архієпископа Іова Гечі в його відомому інтерв‘ю, що Московського Патріархату в Україні немає (тим більше УПЦ КП і УАПЦ) – з листа Вселенського Патріарха Варфоломія до митрополита Онуфрія, написаного ще 12 жовтня, але поширеного в мережі лише тиждень тому, видно інше:

Патріарх повідомляє, що після Собору, який обере Предстоятеля Церкви, що їй Вселенський Патріархат надає автокефалію і Томос, митрополит Онуфрій "втратить канонічне право" на титул Київського митрополита.

Таким чином дотепер він, з точки зору Вселенського Патріархату, ще має це право, хоча і сумнівне (про що також сказано у листі з посиланням на те, що умови Патріаршого Листа 1686 р. з боку МП були не дотримані, а тому і канонічні права всіх Київських митрополитів після 1686 р. є так само, з точки зору позиції Вселенського Патріархату, сумнівними).

Інакше ж у Помісних Церквах виникне питання (особливо серед опонентів Вселенського Патріархату) – чому вами митрополит Онуфрій визнавався "канонічним митрополитом Київським", а тепер – ні?

Треба розуміти логіку позиції Вселенського Патріархату, щоби, з одного боку, враховувати її, а з іншого – не впадати декому в емоції (скажу дипломатично) від того, що Київський Патріархат має свою думку.

Адже існує спосіб одночасного співіснування обох думок. До речі, в філософії та богослів'ї, по видимому, суперечливі твердження, які насправді одночасно є істинними, називають антиномією, і таких антиномій є багато.

Вселенський Патріархат не може і не бажає допустити прецеденту створення автокефальної Церкви без його волі й Томосу. Тому, як би реалістично не дивилися там на те, що насправді незалежна Українська Церква є (а вона ж є!) – абсолютно немає сенсу сподіватися, що в чомусь, окрім глибоко приватних розмов, цю реалію там можуть визнавати навіть "постфактум".

Тож щоби не створити прецеденту на майбутнє (на який би могли посилатися якісь інші бажаючі бути автокефальною Церквою) – Вселенський Патріархат вимушений офіційно дотримуватися лише такої лінії.

Однак реальність в Україні, з очевидністю, є інша – Українські Церкви є, вони нікуди не зникли. І якщо Вселенський Патріархат виходить зі своїх міркувань – то і Українські Церкви виходять з міркувань блага для України.

Бо ми не можемо відвернутися від всіх тих, хто століття боровся за автокефалію, хто будував її у надважких умовах. Як Україна не з‘явилася 24 серпня 1991 р., так і Українська Церква не з‘явиться лише 15 грудня 2018 р.

І на моє переконання лише у такий спосіб, розуміючи мотиви одне одного і враховуючи їх, ми спільно досягнемо успіху.

Тож тут хочу закликати усіх, хто хоче в Україні бути "більшим роялістом ніж король", чи у даному випадку більшим фанаріотом ніж самі фанаріоти – заспокоїти емоції та зрозуміти, що ситуація не "або – або", а "і – і". Незважаючи на її антиномічність.

І сторона Вселенського Патріархату, і українська сторона зацікавлені лише в успіху процесу, здійсненні обіцяного, а саме – постанні у Диптиху 15-ї Помісної Церкви, Української.

Читайте також: Історія московської церкви на українській землі добігає кінця

Не зацікавлена в цьому Москва і всі її друзі. Тож всі, хто прихильний до першого – мають єднати зусилля, а не сваритися, захопившись ідеєю "ворог не в Москві, а в Києві".

P.S. Ще одне міркування – вже емоційне.

Для виправдання своєї агресії, починаючи з 2014 року, Кремль ввів у пропагандистський обіг тезу про "колишню Україну". Після Мінського Синоду РПЦ 15.10.18 р. з‘явилася також теза про "колишній Константинопольський Патріархат".

Ці тези просуваються лише з однією метою – виправдовувати власне насильство і беззаконня. Якщо України чи Вселенського Патріархату "немає", то "немає" ніяких їхніх прав, немає угод та домовленостей, їхню позицію не треба враховувати...

Тож прикро бачити, коли віддані борці з кремлівським "драконом" у запалі боротьби переймають його методи, можливо навіть і не усвідомлюючи цього.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram