Так, і я ще в пошуках додаткової роботи. Дзвоню в "Київстар" по вакансії оператора Саll Centеr.

Передзвонюють. Запитують ім'я, просять коротко розповісти про себе.

І тут найцікавіший момент. Дівчина повідомляє ще один нюанс роботи:

– Спілкуватися потрібно і українською, і російською мовою.

– Я перепрошую, а російською просто необхідно відповідати? А якщо я принципово не говорю російською?

– Так, потрібно, бо ми клієнтоорієнтовані. 

– Але в нас державна мова – українська.

– В нас документи українською мовою.

– Але чому я маю відповідати мовою окупанта?

– Я розумію про що Ви, але ми поза політикою.

– Так це питання не політики, а нації. Мабуть, мені не потрібна така робота. До побачення.

Читайте також: Природа зневаги й ненависті до української мови в Україні

А хтось ще каже, що українська мова не утискається. Ну, якщо ти такий гнучкий, що кожного разу стелешся московитським язиком, бо той "клієнтоорієнтований", то, може, й нічого і не відчуєш, що робить опір твоїй душі. Та коли принципово говориш українською в усіх сферах життя, то можеш відчути, що говорити українською на російську, як в даному випадку, не можна. Най вона і окупантська, і в стані війни з твоєю країною. І тут маєш обирати: або робота, або національні самоідентифікуючі принципи.

Між іншим, в багатьох вакансіях, де є робота з людьми, є пунктик про вільне володіння не тільки українською мовою, а й російською. Тому така тенденція стосується не лише контакт-центру мобільного зв'язку.

Читайте також: Несподівана перешкода для масового вжитку української мови

Бути принциповим завше дорого. У відношенні до української – особливо.

Особливо в нашій країні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram