Взимку 2012-го Петро Порошенко покликав групу журналістів до спорткомплексу 5 Елемент, щоб "порадитися". Він одразу ж ошелешив новиною про те, що отримав запрошення стати міністром економіки, але нібито не міг зважитися і хотів почути думку середовища.

Всі сиділи за столом навперебій відмовляли його від божевільного кроку, а сам Порошенко наводив нові аргументи на користь того, чому варто спробувати і погодитися. Внаслідок стало зрозуміло: мета зустрічі, очевидно, була іншою. Рішення він прийняв давно, а поговорити покликав не для консультацій, а щоб заручитися лояльністю журналістів перед публікацією сенсації: на той момент у тюрмах вже сиділи Юлія Тимошенко і Юрій Луценко, тоді як Порошенко йшов на службу до режиму.

Збираючись працювати у Віктора Януковича, Порошенко поставив одразу кілька умов — і звільнення політв'язнів, і зняття тиску силовиків із бізнесу, і боротьба з офшорами. Ніхто нічого не виконав, зате в уряді Порошенко перечекав смуту, а подарована ним на день народження Януковичу картина Айвазовського стала невеликою платою за порятунок від силового захоплення бізнесу.

Читайте також: Чи відреагує Порошенко на випад Труханова проти журналіста в Одесі?

Порошенко давно не збирає відомих журналістів за таким круглим столом, щоб обговорити майбутні плани, наприклад, похід на другий термін. Як і тоді, рішення він ухвалює не зважаючи на думку інших. Знакових людей у його оточенні замінили безіменні порохоботи, яким регулярно випадає щасливий випадок сфотографувати президента в супермаркеті або провести з ним робочий день, щоб захоплено описати це в соціальних мережах.

Мікросвіт, в який загнав себе Порошенко, малює йому перемогу і ще п'ять років правління. Щопавда, це має мало спільного з рейтингами і громадськими настроями, а вигадана кампанія Віра. Мова. Армія — з реальними проблемами людей та їхніми очікуваннями.

Будучи бізнесменом у владі, він звик використовувати її для власних інтересів — фінансових і політичних. Порошенко — типовий опортуніст, політик, що спритно пристосовується до обставин. На своїх перших успішних виборах 1998 року власник Вінницької кондитерської фабрики напросився у соратники до Віктора Медведчука, який вів тоді одну з партій влади. За молодого кандидата проголосували виправні колонії, що забезпечило перевагу в менш ніж 60 голосів.

Ставши депутатом, Порошенко не раз здійснював політичне сальто заради своєї мети — нарощування впливу. Вийшов із СДПУ (о), щоб допомогти главі Адміністрації президента Кучми Володимиру Литвину створити альтернативну опору в парламенті. Вступив до Партії регіонів, щоб дружити з податковою Миколи Азарова. Потім змінив ставку і став акціонером політичного проекту Наша Україна, заради чого йому довелося терміново прикупити нову партію і перейменувати її у Солідарність —  на заміну тієї, що віддав Партії регіонів.

Читайте також: Участь Зеленського у виборах – це чудовий тест для нас, українців

Довго Порошенко залишався у другій частині списку найбагатших Forbes, хоча був одержимий потрапити до першої десятки рейтингу. Бажання випередити своїх конкурентів, які володіють надрами, газовими монополіями, металургією і хімією, втілилося у життя під кінець першого президентського терміну. Якщо враховувати всі схеми навколо Роттердам+, Центренерго та Юзівського родовища газу, якщо зіставити ресурси, вкладені у телеканал Прямий, очевидно, що тіньова імперія чинного глави держави у грошовому еквіваленті наближається до масштабів Ріната Ахметова.

Петро Порошенко досяг всього, що хотів, —  головної посади у владі і найвищих грошових вершин. Але втратив любов своїх громадян. Підтримку парламенту. Повагу міжнародних партнерів. Його найближче оточення — це або відверті корупціонери, або люди без совісті та принципів. А головне, він втратив почуття надії, що асоціювалося з його ім'ям. Обійнявши посаду президента, Порошенко забув, що тут прийнято віддавати, а не забирати. І навесні наступного року доля може виставити йому рахунок за таку самовпевненість.

Повну версію матеріалу читайте на НВ

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram