Мій особистий досвід проживання за кордоном та знання того, як облаштоване тамтешнє ЖКГ зсередини, дозволяє досить скептично оцінювати будь-які рухи українського уряду довкола комунальних послуг та нарахування субсидій. Бо все це, власне, геть не те, що насправді потрібно споживачу.

А споживачу насправді потрібен комфорт. Тільки комфорт і більше нічого. Щомісячна оплата комуналки – це лише одна (в цивілізованих соціумах – аж ніяк не домінуюча) складова життя. Споживач не повинен сушити голову ані над тим, де взяти гроші на сплату тарифів, ані над тим, як технічно провести цю сплату.

У Відні, де я жив тривалий час, мешканці отримають тільки дві платіжки – за воду та електроенергію. Ніякого розподілу на «виробників послуги» та «постачальників» немає – ніхто не платить двічі й не заповнює до десятка ідіотських папірців, в яких годі розібратися. Причому чим більше ти споживаєш, тим менше платиш (у нас же – навпаки). А якщо є потреба виїхати на тривалий час з помешкання і прикрутити тепловий лічильник – ти можеш зробити це без проблем, бо обігрів твоєї квартири є автономним, а не загальнодомовим, як у більшості українських будинків. І – головне! – рівень життя в Австрії дозволяє виділити кошти на комунальні послуги, не зробивши при цьому харакірі сімейному бюджету.

В Україні все інакше. Передусім у нас інше (і глибоко неправильне) мислення. Ми (під «ми» я маю на увазі і уряд, і населення) не розглядаємо субсидії на комунальні послуги як тимчасовий превентивний захід. Для нас це вже – постійне, глибоко вкорінене «благо». Від чого стає по-справжньому і страшно, і безнадійно.

Бо ніхто нічого й не збирається у державі змінювати.

Читайте також: Україна лише відкладає дефолт у часі, але не скасовує його

На тлі цього головного висновку другорядне значення має те, будуть чи не будуть субсидії монетизовані. Власне, монетизацію варто впроваджувати там, де допомогою від держави користуються 10-15 відсотків населення. В Україні ж субсидіантів – 65%. Ця цифра завелика і ненормальна, як на здоровий глузд. До того ж, обіцяна верифікація всіх претендентів на допомогу була успішно провалена. Таку кількість домогосподарств перевірити нереально, тож їх, власне, і не перевіряли (всупереч обіцянкам уряду). Таким чином, скільки серед отримувачів субсидій шахраїв, сказати тяжко. Але йдемо далі.

Якщо абстрагуватися від українських умов, то сама по собі монетизація субсидій є справою доброю. Чому? Тому що «живі гроші» мають надихати одержувача на економне використання енергоресурсів, перехід на альтернативні види палива, купівлю енергозберігаючої техніки. Нараз ж діюча система субсидій не створює жодних стимулів для економії.

Монетизація ж дає можливість вибору – зекономити на тій чи іншій послузі ЖКГ і купити трохи товарів першої необхідності чи не економити й все отримане віддати за газ, світло та опалення. Скорочуючи споживання, сім'я може залишити ці гроші собі, адже допомогу вона отримає як малозабезпечена, не будучи прив'язаною до того, скільки відсотків від доходу домогосподарства витрачається на комунальні послуги.

Кабмін вже давно обіцяв провести монетизацію субсидій. У Мінсоцполітики та Мінрегіоні бачать алгоритм впровадження реформи так: на картку Ощадбанку нараховується субсидія, споживач платить карткою тільки за компослуги, а під кінець опалювального сезону гроші, які залишилися на картці, людина зможе зняти готівкою і використовувати на свій розсуд.

До переходу на таку систему – згідно з останніми урядовими повідомленнями – лишаються вже лічені місяці. Однак скептики вже розрахували, що гіпотетична видача залишків з карти Ощадбанку припаде акурат на період між першим та другим туром президентських виборів, а відтак монетизація субсидій ризикує обернутися на банальну скупку голосів.

Читайте також: Як Україна втрачає економіку

Щоправда, на цих скептиків знайшлися інші скептики, котрі переконані: ніхто не зуміє зекономити настільки, аби лишилися на картці був суттєвий залишок. Є й ще одне міркування: який такий залишок все ж матиме місце, важливо, аби у наступному місяці при нарахуванні субсидії держава не забрала «зайві» гроші собі, зменшивши обсяг дотування. Бо в цьому випадку стимул економити буде обнулено.

Втім, насправді все це не має жодного значення. І щоб це усвідомити, давайте бодай на хвилину відволічемося від виборів й від прихованих мотивів кандидатів в президенти та поміркуємо над тим, що таке взагалі субсидія.

А субсидія – це державна дотація. Але кому вона адресована – пенсіонерам та малозабезпеченим? Нічого подібного. Вона адресована енергетичним компаніям-монополістам, котрі й є кінцевими одержувачами коштів. Тепер ще одне питання: а хто виплачує субсидії? Держава? Парою рядків вище я назвав субсидію «державною дотацією», але це суто формальне визначення. Фактично ж платить аж ніяк не держава, а ті її громадяни, котрі на субсидії не претендують.

Отже, що ми маємо в сухому залишку? Те, що менша частина населення – та, котра належить до зачатків середнього класу, котра була більш талановита та успішна, в нагороду за свою працьовитість та підприємницьку активність спонсорує навіть не злиденні прошарки соціуму, а гігантів-монополістів з їхніми нечесними іграми.

Але ок, що за все це пропонується споживачам натомість? Поліпшення житлово-комунальних умов? Реальні програми підвищення енергоефективності? Скасування непотрібної дозвільної документації? Розстрочки на покупку лічильників і енергозберігаючих котлів? Правильна відповідь: нічого.

Бо навіть купивши двофазовий лічильник (який рахує електроенергію в нічний час за пільговим тарифом), його не можна поставити, не пройшовши сім кіл бюрократичного пекла. Навіть знайшовши 3-4 тисячі гривень на лічильник опалення, його не можна встановити в багатоквартирному будинку старої споруди (а таких більшість), якщо не отримано згоду всіх мешканців під'їзду і якщо не створено ОСББ. Навіть справно сплачуючи за комунальні послуги, дізнатися, що входить у встановлений тариф, неможливо також.

Читайте також: Ні чинна влада, ні очікувана наступна не готові до радикальних економічних реформ – експерт

Це аж ніяк не цивілізований підхід і не суспільна угода, за якою держава цілеспрямовано підтримує малозабезпечених. Це лише розбазарювання коштів і не більше того.

Адже субсидуються не тільки пенсіонери, які не здатні заплатити за газ. Ми оплачуємо і покриття збитків підприємств – постачальників енергоресурсів та комунальних послуг. Ми все ще підтримуємо збиткові державні шахти. До сих пір субсидіюємо споживання електроенергії пільговим категоріям за рахунок промисловості, залізничного транспорту, державних установ тощо.

І це замість того, щоб: 1) викорінити корупцію в енергетичній сфері, 2) навести лад у сфері житлово-комунальній та переглянути тарифну політику, 3) урізноманітнити ринок постачальників житлово-комунальних послуг, тобто домогтися демонополізації та створити здорову конкуренцію, аби споживач сам обирав, у кого замовляти послугу, 4) забезпечити той рівень життя для українців, котрий дозволить забути про систему субсидій або, принаймні, звести її до мінімуму.

З усього вище перерахованого я приділяю особливу увагу демонополізації ЖКГ. Тому що наразі у цій царині виживають ті компанії, котрі впевнені у тому, що вирвуть у держави (читай: у нас з вами) свої дотації. Треба мати акулячі зуби, щоб втриматися на цьому ринку, а це – дуже поганий капіталізм, бо конкурувати має якість послуг, а не наближеність до Банкової. А от якби споживачі могли вільно обирати того, кому нести свої монетизовані (або ні) субсидії, ситуація в цілому стала б в рази здоровішою.

Однак до подібних змін (як і, між іншим, до підвищення середньостатистичного рівня життя) – ще дуже й дуже далеко.

До речі, не виключено, що, побавившись навесні у лібералізм, восени уряд закличе усіх «затягнути пояси» й зробить правила нарахування субсидій більш жорсткими. Це цілком реалістичний сценарій, тим паче, що в меморандумі про співпрацю з МВФ є пункт, згідно із яким Україна бере зобов’язання знизити соціальні норми розрахунку субсидій на 10%.

Але те, що буде у жовтні, мало хвилює тих, чия мета – 31 березня. А відтак на позитивні соціально-економічні зміни розраховувати не доводиться. На жаль… 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram