Найтрешовіший напрямок сатанинських проявів "Укрзалізниці" – це східна гілка Київ-Харків-Лисичанськ. Про "денний" сидячий поїзд до Харкова, який їде всю ніч і в якому хочеться вмерти, я вже писала.

Але є в мене і свій особистий біль – поїзд 138 Хмельницький-Лисичанськ, на якому я їжджу до Кремінної, на Батьківщину. 

До старих вагонів, які бовтаються по колії так, що поїзд, здається, зараз перекинеться, я вже звикла. Від системи санітарних зон я і не відвикала від радянських часів. І нічого, що на інших напрямках вже стоять біотуалети навіть у плацкартних вагонах... Зате до Східної України можна дешево доїхати всього за 150 гривень, і низька вартість компенсує всі незручності.

Але сьогодні (точніше, вчора) я була найприкріше вражена за останній час. 

У вагоні холодно, темно, немає кип'ятку. Тобто настільки темно, що мої наміри почитати книгу так і не здійснилися. За чаєм провідник ходив у сусідній вагон. 

Читайте також: Залізничний бенкет під час чуми: піар, корупція та "золоті рибки" для "Укрзалізниці"

Коли я спитала, чого так холодно, мені пояснили, що на вагон дають тільки 8 відер вугілля туди й назад, але після Куп'янська нас переведуть на електрику, і от тоді заживемо егегей! (Для довідки: в Луганській області не їздять електропоїзди, тому в Куп'янську кожного разу міняють тягач). Спойлер: електрика в опаленні жодним чином не зарадила.

Коли я зрозуміла, що не розрахувала з харчами, виявилося, що традиційних вафельок і печеньок немає. І в сусідньому вагоні теж.

Коли провідник побачив, що я не використала вагонний пакетик чаю (бо пила свій), попросив повернути. А коли дізнався, що я їду з двома квитками і верхня боковушка буде всю дорогу пуста (ну так сталося), попросився підселити до мене людину.

При цьому не запропонував ніякої компенсації хоча би половини вартості квитка (а взяв би вдвічі більше від номіналу, ми ж знаємо, їздили). Очевидно, "бог жлобства" все бачить і карає своїх адептів, бо нікого до мене так і не підселили. 

Коротше кажучи, так ми і їдемо, і вже Київ. Уночі я змерзла як собака, зранку виклянчила у провідниці чаю (саме виклянчила з другого разу) і намагаюся не впадати у відчай.

Уранці з'явилася електрична потужність, щоби перебудити всіх пасажирів прожекторами. Потім вирубилося світло в одному з плацкарті, і нас знову перевели в печерний режим з поясненням: "Бачите, мігає!".

І не питайте, чому фотка така тьмяна.

Монополія – це фігово. Особливо, коли монополіст не хоче чути відгуків і вирішувати проблеми. 

Читайте також: Укрзализныця тормозит рост экономики – мнение

Очевидно, що така ситуація на рейсі в більшості залежить від провідників, бо від Києва я їхала дуже мило і затишно у такому ж обшарпаному вагоні. Але в "Укрзалізниці" немає фідбеків, нікому поскаржитися і персонал про це чудово знає.

Провідник може плюнути тобі в чай, і нічого йому за це не буде. 

Я не можу робити висновки щодо того, чи всі наші проблеми випливали з недбалості персоналу, чи дійсно мали місце якісь серйозні технічні несправності. Але те, що провідниками було начхати на пасажирів, було очевидно.

Нині я вже в Києві, скуйовджена, схарапуджена, зла і на межі застуди.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram