Свята завершилися, а передвиборча кампанія в Україні розпочалася. Самий час поділитися головними тезами Стенфордського курсу Френсіса Фукуями, який розповідає, чому одні країни процвітають, а інші прозябають. Мої коментарі і роздуми додаються.

– Головний фактор, що визначає успіх країни – ефективні інституції, а простіше, правила і звичаї, якими керується держава. Вони можуть бути формальними, як, наприклад, закон про порядок виборів парламенту. А можуть бути неформальними, як звичай (чи його відсутність) подавати у відставку політикам, які опинилися в фокусі гучного корупційного скандалу.

Найважливішими для успіху держави інституціями Фукуяма вважає підзвітність уряду народу, що змушує владу постійно знаходитися в тонусі, ефективну бюрократію, яка здатна забезпечити країну потрібними населенню і бізнесу сервісами, та верховенство права, яке гарантує рівні для всіх правила гри. Історія і ментальність, ідеології і конкретні політики важливі, але лише в контексті розмови про те, допомагають вони розбудові здорових інституцій чи заважають їй. Саме на цьому питанні мають концентруватися передвиборчі дискусії. За однакової культури та історії Північна і Південна Кореї мають драматично відмінні результати завдяки різній якості інституцій.

Американський капіталізм функціонує з мінімальним втручанням держави, датський капіталізм дехто називає соціалізмом – але відмінні ідеології призвели до однаково успішного результату завдяки однаковій увазі до розбудови потужних інституцій. Шкода, яку може заподіяти поганий президент в США, обмежена їх здоровими інституціями – ризик значно вище в країнах на кшталт України, де у поганого президента мінімум стримувань. 

Читайте також: Жодна політика не вартує дружніх стосунків

– Спроби узурпації влади і корумпованість не є виключенням, від якого страждає саме Україна, а правилом. Вони походять від біологічної схильності людини допомагати своїм родичам, а також проявляти взаємний альтруїзм – підтримувати тих, хто підтримує тебе. Природнім наслідком цього є поява "зграй товаришів", які постійно намагаються захопити політичну владу та/чи економічні ресурси держави винятково для себе, своїх родичів і "зграї". Саме тому головною і найскладнішою ціллю політичного розвитку є не проголошення демократії, а побудова сучасної безособистісної держави – держави, де найбідніша і найбагатша людина, пересічний громадянин і впливовий політик змушені дотримуватися одних і тих самих правил. Саме такий тип держави здатен створити найбільш заможне, справедливе і стабільне суспільство. 

– Розвиток інституцій – політичний процес, який можна рухати вперед лише політичними інструментами. Від розбудову сучасної держслужби в США і знищення американських монополій, до запуску Комісії з викоренення корупції в Індонезії і рухів за права людини по всьому світу – політичні проблеми можуть бути вирішені лише в політичній площині. Додам від себе, що трагедія України полягає в тому, що народ повірив у те, що "політика – це брудна справа" і від неї потрібно максимально дистанціюватися, в той час, як за неї потрібно було серйозно братися. Це як голодуюча людина оголошує землеробство брудною справою і відмовляється ним займатися навіть ризикуючи своїм власним життям – безумство чистої води.

Шлях вперед для України лежить виключно через фанатичну явку на виборах, політичне волонтерство і фінансову підтримку партії вашого вибору, висуванню на місцеві і національні виборчі посади, а також максимального заохочення балотуватися всіх інших гідних кандидатів. Поки хороші люди уникають політики, політикою будуть заправляти погані люди.

– Популярна серед молодих інтелектуалів мрія відмовитися від бюрократії взагалі або завдяки тотальному пануванню ринку або за допомогою комп’ютерного коду є лише фантазією. Врешті-решт у світі є кілька територій, на яких держава фактично перестала існувати. І досвід Сомалі та Сирії не надихає. Що, звичайно, не означає, що ми в Україні не маємо розширювати роль ринкових механізмів і активно застосовувати IT для реформування інституцій. Це надзвичайно потужні інструменти, от тільки бюрократії в цілому вони ніколи не замінять. Ми маємо думати не над тим, як ліквідувати бюрократію, а над тим, як реформувати її в компактну, але ефективну силу, що буде працювати на благо громадян. 

Читайте також: Що потрібно зробити, аби вибори перестали бути пошуками чарівника або вождя народу

– Нарешті про популізм. За Фукуямою популізм виникає тоді, коли інституції не можуть пристосуватися до нових викликів і настає так званий політичний занепад. Спочатку виборці висувають цілком адекватні вимоги: покарати злочинців, усунути монополію олігархів, що заважає економічному зростанню, припинити масовий притік незаконних емігрантів. Влада не може чи не хоче вирішувати ці проблеми. Після багатьох років ігнорування своїх потреб виборці радикалізуються, їм уривається терпець.

Вони починають вимагати неможливого та вірити на слово популістам, які пропонують прості рішення, але які не працюють взагалі, чи працюють лише короткостроково. Типова причина через яку молоді демократичні режими зазнають поразки – їх нездатність забезпечити громадян якісними послугами в освіті, охороні здоров’я, судочинстві та інфраструктурі. Розповідаючи про демократію, цінності і критичне мислення не потрібно забувати про банальну, але головну роль держави – забезпечити громадянам краще життя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram