Зеленський – не Трамп й аж ніяк не Рейґан, пише у своєму блозі на "Новому часі" політолог Олексій Гарань. Ми любимо яскраві порівняння, але треба дивитись в суть й аналізувати її в певних категоріях.

Для початку поясню, в чому полягає феномен Зеленського. Річ у тому, що люди втомилися від наявних політиків, існує великий рейтинг недовіри, й саме тому періодично виникає бажання проголосувати за когось нового або абсолютно нового. Тим самим пояснюються й рейтинги Вакарчука. Він утратив їх, бо забагато вагався й, до речі, частина його потенційного електорату, вочевидь, перетекла до Зеленського через те, що Вакарчукові не вдалось показати себе як людину, що готова відповісти на певний суспільний запит. Тож у цих рейтингах і феномені нічого дивного немає – зрештою, він не лише український.

Дивує те, що українці аж так готові повірити людині з телеекрану, яка поки що ніяк не показала себе в політиці. Це своєрідна довіра до телевізійної картинки – й навіть не картинки виступів кандидата, а до картинки з кінофільму. І тут можна говорити, з одного боку, про певну наївність частини українців, а з другого боку, частина з них хоче "показати дулю" наявним політикам.

Чи має право Зеленський на участь у виборах і чи справді це виправдано з позицій серйозного політичного процесу? Як на мене, то він має таке право, але я думаю, що як і у випадку з Вакарчуком, це могла би бути участь у парламентських виборах. Тобто якщо ти хочеш стати політиком, ідеш на парламентські вибори, показуєш свою команду й розкручуєш партію. Але не саму її назву. Адже феномен в тому, що партії "Слуга народу" немає, а рейтинг є.

Бо зареєстрована партія – це ж не все одно що наявна, в якої є структура, програма й команда. Бо коли нам оголошують, що певна партія візьме участь у виборах, то ми дивимося на її керівництво, членів, які вони піднімають питання та як відстоюють їх у політичному чи суспільному просторі. За списком партії можна оцінити, чи є там гідні люди, здатні реформувати країну. І ось якби Зеленський чи Вакарчук пішли таким шляхом, це було б абсолютно зрозуміло. Ми хочемо в політику, формуємо команду, а отже беремо участь у виборах.

Читайте також: Нам намагаються згодувати примітивний телесеріал під виглядом політичного проекту, який має вплинути на майбутнє держави

Наразі ж оголошення про участь у президентських виборах видається технологією. Тобто ми розуміємо, що зараз Зеленський аж ніяк не готовий до того, щоби професійно керувати країною. Більше того, ми бачимо, що в нього і програми нема. Бо коли він за три місяці до виборів звертається до людей і каже "напишімо разом цю програму", то це, вибачте, несерйозно, це – шоу. Бо якщо ти йдеш на вибори, то вже маєш запропонувати свою програму.

І це свідчить про те, що таке висування є суто технологічним, і я думаю, що коли Зеленський і ті, хто з ним (або за ним) стоїть, про це почали думати, то виходили насамперед зі своїх планів на участь у парламентських виборах. І розглядали участь у президентській кампанії як політичну розкрутку.

Так, як це роблять й інші політики. Наприклад, Садовий – шансів немає, але він іде. Бо йому потрібно буде вести свою партію на вибори. Тобто в цьому випадку йому байдужий результат виборів – він міг би підтримати Гриценка, і той мав би тоді непогані шанси. Але в Садового зараз зовсім інший інтерес: він бере участь у виборах, аби лише "Самопоміч" була на слуху. Вузькопартійні інтереси беруть гору над інтересами країни.

А тому повторюся: участь на президентських виборах розглядають багато політиків – і зокрема такий новачок, як Зеленський, саме з цієї точки зору. Та ми бачимо, що його рейтинг виявився, принаймні зараз, серйозним, й апетит може прийти під час їжі.

Щодо порівняння з досвідом західних країн. Так, актори йшли в політику. Проте не було такого, щоб вони йшли змагатися за посаду президента без якогось попереднього досвіду – або не через машину наявної політичної сили.

Читайте також: Хто б не посів крісло на Банковій – жодні очікування населення реалізовано не буде

Якщо ми візьмемо американського президента Рональда Рейґана, який був актором за професією, то його політична кар’єра тривала не менше 20 років. Він був двічі губернатором Каліфорнії – найбільшого штату США. Його політична позиція була відома. Протягом більшості часу своєї політичної кар’єри він був республіканцем, і його погляди викристалізувалися перш ніж він став президентом. Він брав участь у виборчих кампаніях інших президентів. У 1976 році він виграв праймеріз від Республіканської партії, але програв Джиммі Картерові. І тільки 1980 року Рейґан став президентом.

Погляньмо на Арнольда Шварцнеґґера, який так само був губернатором штату Каліфорнія. Він, знову ж таки, висувався від Республіканської партії. І Дональд Трамп також – він не був кандидатом-одинаком. До того ж, він виграв праймеріз, що було дуже непросто. Тобто він пройшов крізь сито виборів й отримав більшість на праймеріз завдяки виборцям-республіканцям. А тому нашу та їхню історію абсолютно не можна порівнювати.

У нас немає праймеріз, але коли людина йде на вибори, то ми маємо розуміти, що вона собі усвідомлює і що собою представляє. Або ця людина в політиці вже давно, і ми знаємо та можемо її оцінювати, або ж вона іде від політичної партії, і ми можемо оцінювати її крізь цю призму.

На жаль, ми самі сприяємо розкручуванню рейтингів, бурхливо їх обговорюючи, що й потрібно самому Зеленському. Розкручуючи його, ми можемо зіштовхнутись і з некоректним використанням соціології. Ось нещодавно дані Фонду Демократичні ініціативи перекрутили. Написали, що "згідно з нашими прогнозами Зеленський гідно виграє у Порошенка". Ми дійсно моделювали різні пари у другому турі. Та по-перше, розрив між ними в межах похибки. По-друге, соціологічні опитування – це не прогноз! І головне, ми якраз подали цифри, які полягають в тому, що у всіх гіпотетичних парах другого туру визначилось лише 40% опитаних. А тому це, безумовно, не може бути прогнозом. До того ж, за нашими останніми даними на грудень 2018 року, в другий тур виходить Порошенко, а не Зеленський. Проте у статті та новині з’являється такий ось заголовок.

І це свідчить про те, що журналісти свідомо чи несвідомо підводять під те, що соціологічні опитування – це прогноз. А тому видається так, що іноді ми самі безвідповідально ставимося до своїх слів і цифр, або непрофесійно цитуємо чи наводимо цифри, що вводить в оману наших читачів і глядачів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram