Три роки тому (16.01.2016) набув чинності Закон про наукову і науково-технічну діяльність. Чи закладена в ньому реформа науки? Чи є результати? Якими є уроки і задачі на майбутнє?

Три основні зміни, які ми хотіли запровадити тоді, у 2015 році, коли писали закон:

(1) Зробити так, щоб державні рішення щодо науки ухвалювались на основі даних та їх аналізу, відповідали узгодженій стратегії розвитку і потребам науковців, базувались на успішних світових практиках. Для цього треба було посадити за один стіл вчених та урядовців і поставити перед ними відповідні задачі. Вчених із серйозною репутацією, яких поважала б наукова спільнота. Вчених, готових висловлювати свою позицію та захищати її. Урядовців, відповідальних за ухвалення рішень. Тих, що представляють міністерства, необхідні для розв'язання кроссекторальних проблем. Тому було задумано Національну раду з питань розвитку науки та технологій.

(2) Підтримати найсильніших, найбільш перспективних, зокрема, й молодих, дати поштовх більш масштабній та системній популяризації науки. Ми розуміли, що поки відбуватимуться зміни, треба не втратити саму науку, найсильніших її представників та забезпечити хоча б мінімальний притік молоді. Тому було передбачено створення Національного фонду досліджень (НФД).

(3) Чітко провести демаркаційну лінію між науковцями та псевдонауковцями – на рівні інституцій. Виокремити найбільш сильних і нарешті означити тих, хто імітує науку. Запровадити нарешті повноцінне оцінювання наукової діяльності всіх наукових установ та ВНЗ. На основі отриманих даних можна було б переформатувати наукову сферу України та надавати базове фінансування лише тим, хто займається наукою і робить це на адекватному рівні.

Читайте також: Як український математик Ірина Єгорченко перемогла псевдонауковців

Що ми маємо сьогодні, три роки потому.

1. Національна рада з питань розвитку науки і технологій створена. Працює? Збиралась лише двічі, хоча мінімум, передбачений законом, – щоквартально. Науковий Комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій працює (і до його складу жодних питань!) та дає надію на те, що початкової мети буде досягнуто хоча б частково. Коштів на аналітичний супровід Нацради не виділили й у 2019, тому виконання функцій під загрозою. Політичне лідерство щодо науки в уряді наразі відсутнє, тому вкрай складно спрогнозувати ефективність Нацради в цілому. Хоча як не дуже ефективний, але все ж робочий інструмент просування рішень, потрібних науковцям, вона точно працюватиме.

2. Національний фонд досліджень. Передбачено лише 262 млн грн на 2019 рік. Затверджено Наукову раду Фонду. Сподіваюсь, до літа будуть оголошені перші конкурси. На жаль, він стартує мінімум на рік пізніше запланованого (і на два – порівняно із термінами, передбаченими законом). Не має наразі статусу головного розпорядника бюджетних коштів - отже, не є цілком незалежним. Сподіваюсь, це невдовзі буде виправлено (цього вимагає закон). Маю надію, що вдасться створити інституцію нового типу і початкову мету буде досягнуто.

3. До оцінювання наукових установ ще дуже далеко. Нормативку МОН частково зробило, і до неї великі питання – її потрібно доопрацьовувати. Кошти на незалежну експертизу уряд теж навряд чи готовий виділяти. Навіть якщо зробити нормальну Методику оцінювання та вкласти необхідні ресурси, потрібно враховувати, що спротив справжньому оцінюванню буде величезний. Тому цей етап особливо потребує як політичного лідерства, так і серйозного забезпечення.

Отже, чи закладена реформа науки у закон? Так. 

Перший етап великої реформи. Етап, потрібний для того, щоб зібрати дані, проаналізувати наявний стан речей, оздоровити процеси прийняття рішень.

Чи було виділив уряд необхідні ресурси (фінансові, людські) на реформу? Ні.

Чи було здійснив уряд всі необідні кроки у передбачені законом терміни? Ні.

Чи є політичний лідер в уряді у реформи? Ні.

Чи є донори, які підтримуюють реформу науки? Ні.

Про це варто пам'ятати, коли ми сьогодні підбиваємо підсумки.

Висновків за цей час особисто я зробила багато.

Із важливих в контексті майбутнього – наступні.

Щодо впровадження закону: потрібні ресурси. Люди і гроші. І ще більш активно шукати партнерів в уряді.

Читайте також: 10 самых опасных заблуждений, псевдонаук и суеверий

Окремо: я безмежна вдячна тим дуже небагатьом людям в уряді та за його межами, які допомагають із впровадженням рефоми науки. Без них було б зовсім-зовсім скрутно.

Надалі: нам треба збирати дані, розбудовувати мережі підтримки (зокрема, й інституціоналізовані) та об'єднувати людей, здатних реально працювати.

І ще один: в 2015 році я була впевнена, що слова у законі, за які борюсь, одного дня стануть реальністю, наповняться конкретними людьми та сенсами. Так і сталося. І навіть у тих складних умовах, в яких все це реалізується, ми маємо результати. І тепер науковців, включених у всі ці процеси, значно більше. Вони мають цілком офіційний статус та шанс впливати на наявний стан речей.

А отже, можна ще поборотись.

Тож працюємо далі. І одного дня реальність стане зовсім іншою – такою, яку ми побудуємо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram