"Томос – це, звісно, добре, та краще б влада так за критичне мислення боролася, за науку. Своя церква Україні потрібна, але у ХХІ столітті їй ще більше потрібен свій SpaceX", – каже мені приятель. Зрозуміти його неважко, пише для "Тижня" Максим Віхров

Для сучасної молоді словечка на кшталт "ставропігія" чи "екзархат" звучать як імена фентезійних героїв. А від церковних новин, які раптом увірвались у прайм-тайм, віє навіть не історією, а палеонтологією. Таке враження, ніби дивишся одночасно два фільми різного жанру: ось тобі свіжі фото прямісінько з Марса та звуки космічного вітру, а ось поважні бородані у древньому храмі передають одне одному якийсь папірус. Не дивно, що в багатьох останнім часом з’явилося відчуття розсинхронізації подій. А тут ще й Різдво – час, коли одним кортить продемонструвати глибини своєї духовності, а іншим – якомога дошкульніше їх підкусити, використовуючи весь арсенал іронії, сарказму та й просто банального хамства. Якщо дивитися з висоти Falcon’ового польоту, це скидається на боротьбу Віри з Розумом, чи то пак релігії з наукою, ірраціонального з раціональним. А оскільки сурма вже сурмить, кожен мусить визначитися, на чиєму він боці, й шубовснути у вир борні. Але насправді лінія поділу проходить зовсім в іншому місці.

Читайте також: Потребуємо більше віри – чому й у що саме

Твердження, що релігію заступає науковий світогляд, не витримує перевірки фактами. Приміром, кількість нерелігійних людей у Британії стрімко зростає: у 1983-му таких був 31%, а 2017-го — уже 53%. Та водночас невпинно більшає британців, які, наприклад, вірять у привидів: за останнє десятиліття таких із 40% стало 50%. У Сполучених Штатах ринок окультних послуг – ясновидіння, астрології тощо – найрозвиненіший не в так званому Біблійному поясі, як можна було очікувати, а, навпаки, у штатах, які є найменш релігійними й "найпрогресивнішими". Та й, зрештою, навіщо плавати за океан – достатньо роззирнутися навколо. Ті, хто насміхається над вірою в особливі властивості святої води, можуть цілком серйозно ставитися до гомеопатії. Ті, кому смішні молитви, піст та інші християнські духовні практики, нерідко вважають доведеним фактом "відновлення енергії" за допомогою йоги. Чимало "людей із критичним мисленням" повстають проти "промивання мізків" церквою, але охоче дозволяють нишпорити у своїй голові "сертифікованим тренерам особистого зростання". Відкидаючи релігію, мільйони людей просто переадресують свої внутрішні поривання іншому божеству – тій-таки науці. Треба бути глухим, як тетеря, щоб не розчути в проповідях трансгуманістів мотивів Преображення, а в розмовах про зміни клімату – новітньої есхатології.

Чому таке відбувається? Теорія про те, що релігія виникла у відповідь на потребу наших пращурів пояснити собі навколишній світ, не витримує жодної критики. Як свідчить сучасна когнітивна психологія, релігійність – це не результат відповідного виховання, а відповідь на глибинну потребу, прописану в "коді" нашого єства. Саме завдяки цьому релігія існує понад 100 тис. років й існуватиме далі, хоч би що там казав Докінз, Жижек чи якийсь інший проповідник. Наукові докази того, що вірити для нас настільки ж природно, як спати або сміятися, для релігійних людей є потужним свідченням буття Бога, який "запрограмував" своїх дітей на зворотний зв’язок із Ним. Але наразі мова про інше — про те, що релігія не лише задовольняє наші внутрішні потреби, а й зобов’язує слідувати певному морально-етичному кодексові. Натомість сучасні альтернативні вірування ніякої відповідальності не передбачають. Бог щедрий, але також вимогливий, зате умовна "наука" обдаровує всіх без жодних умов. Щоб отримати життя вічне від Бога, слід докласти титанічних зусиль, а генетика обіцяє дати його за так. Скидається на те, що мільйони "незашорених" людей "із критичним мисленням" відштовхує від церкви радше обтяжлива (о, як я їх розумію!) концепція гріха, а не строга доказовість наукового методу чи принади раціонального мислення.

Читате також: Без "доісторичної" церкви не матимемо сучасної держави – журналіст

Тому я дедалі більше переконуюся, що справжній поділ проходить зовсім не між Вірою та Розумом. Вони насправді-то уживаються разом краще, ніж можна собі подумати. Якщо подивитися на історичні факти, то наука й релігія впродовж століть радше підживлювали одна одну, ніж вели війну на взаємознищення. Так, непорозумінь було чимало, але тенденції вони не формували. Приміром, поки Ґалілей скандалив із Папою Урбаном, монахи-єзуїти Ґрімальді та Річчолі складали мапу Місяця, а останній ще й розрахував радіус земної кулі. До речі, плями на Сонці одночасно з Ґалілеєм відкрив єзуїт Шейнер – через природу цього явища вони сперечалися, аж поки один із них не помер. Ватикан так легко визнав теорію Великого вибуху й теорію еволюції не тому, що його приперли до стінки аргументами, а тому, що це жодним чином не суперечить теологічним догмам. Що ж до справжнього конфлікту, то він, найімовірніше, точиться між тими, хто намагається осягнути буття та світ у всій його запаморочливій складності, і тими, кому достатньо легкозасвоюваних спрощень і комфортної зашореності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram