MENU

Книжка не так про політику, як про звичайне щоденне життя

1537 0

Милєнко Єрґович

Є книжки, що подобаються з першого ж речення. Свій автобіографічний роман культовий хорватський письменник Милєнко Єрґович починає з такої фрази: "Помер мені батько". Зауважте, як сформульовано це речення: не "помер мій батько", а саме "помер мені батько". Так, наче батько зробив це навмисно, щоб допекти синові. А можливо, щоб іще раз – уже востаннє – поборотися за увагу своєї дитини, вже давно дорослого чоловіка.

Єрґович розповідає про свого батька, іменитого сараєвського лікаря, про своє дитинство та свою рідну країну. Невимушена й проста, хоч і сумна, історія родинних взаємин розгортається на фоні Югославії часів соціалістичного розквіту, розгалужується на біографії бабусь і дідів, але також їхніх ідей і вчинків у непрості часи. Вся суперечність світу, в якому виростав автор – соціалістичного рівноправ’я й націоналістичної ненависті, конфліктів довкола історії та палких дискусій про політ людини в космос, фальшивих месій і відкритих закликів до війни – в романі "Батько" постає нерозривною в’яззю, фантасмагорією, що випала на долю простої людини.

Читайте також: Як концерт U2 Боснію об'єднав

Батько Єрґовича покинув сім’ю, і майбутній письменник виростав під опікою матері й бабці. Втім, тато намагався виконувати свій обов’язок – і раз на тиждень провідував сина, приносив аліменти, а часом навіть забирав його з собою в поїздки до хворих навколо Сараєва. Конверт, в якому він передавав гроші, став символом вимушеності цих стосунків. Ніби батько цікавиться сином тільки з почуття провини, а також заради репутації порядного чоловіка в суспільстві.

Невідомо, як було насправді, ми читаємо тільки оповідь сина. Можливо, тато й справді не любив Милєнка, а може й любив, але належав до того скаліченого повоєнного покоління, що не вміло виявляти почуття. Він іще не знав, що і його синові доведеться сьорбнути лиха під час нової війни, не відав, що в майбутньому вони опиняться в різних новопроголошених державах, розділені кордонами й образами. Із часом син прийняв батькове рішення розлучитися, подорослішавши, він зрозумів його, але болю від цього не поменшало.

Читайте також: Один із найважливіших текстів останньої декади в літературі Центральної Європи

Багата на деталі, ця книжка говорить не так про політику, як про звичайне щоденне життя. Як сідали батарейки в перших переносних магнітофонах, як діти розтягували задоволення, поїдаючи югославський відповідник нутелли – єврокрем, як селяни з околиць Сараєва приносили лікареві хабарі у вигляді домашніх м’ясив й алкоголю. Безкінечної батареї пляшок, що пізніше допомогли письменникові пережити час обстрілу міста із сербських артилерійських батарей.

Сторінка за сторінкою змінюються часи й політичні тенденції, кануть у небуття реалії минулого часу, створюються нові держави, що повторюють помилки старих, а поза тим залишається сум маленького хлопчика, якого покинув батько. Не лише він, а й те, що з батьками пов’язане – батьківщина. Із цього суму, з намагання пробачити й навчитися любити попри все, й починає автор книжку того дня, коли йому приходить есемеска про смерть тата. Єрґович пише щиро, не криючись і не прикрашаючи дійсність. Пише так, ніби письмо допомагає йому залікувати рани.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Андрій ЛЮБКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини