Є книжки, які прочитуєш і забуваєш щойно перегорнувши останню сторінку. Є й такі, які після прочитання хвалиш, але за якийсь час вони забуваються, вивітрюються з пам’яті. І є також ті рідкісні книги, чий магічний чар немов бере тебе в полон назавжди. Роки минають, а ти при згадці про таку книжку мимоволі усміхаєшся сам до себе і пригадуєш задоволення, яке вона тобі подарувала. До таких належить роман найкращого словенського письменника сучасності Драґо Янчара "Цієї ночі я її бачив". Я прочитав його кілька років тому в польському перекладі, а тепер маємо й український – його виконала Мар’яна Климець для "Видавництва 21".

Драґо Янчар – великий письменник, один із найкращих авторів у сучасній Європі. Відповідно й пошанований: його книжки перекладено й видано в багатьох країнах, літератор отримав за них не одну престижну нагороду. У своїй рідній Словенії він має особливий статус письменника, якого обожнюють читачі, хвалить критика і поважають колеги. Це унікальна ситуація, бо зібрати докупи ці три характеристики вдається вкрай рідко. Річ у якомусь природному шармі та скромності Янчара, який уникає пафосу, пише так, щоб було цікаво читати, й водночас не зраджує своїх принципів. Останній пункт є життєвою позицією письменника, який став дисидентом ще в часи Югославії, мав заборону друкуватися й обіймати посади, а протягом певного періоду був навіть ув’язненим.

Читайте також: Застереження Йонеско, яким досі багато хто легковажить

У творчості письменника домінують романи, але не тільки: Драґо Янчар пише також оповідання та театральні п’єси, сценарії, що з великим успіхом і неодноразово були інсценізовані в Словенії та закордоном. Не менш важливою є есеїстика літератора; Янчар понад усе – блискучий інтелектуал і вправний стиліст, тож не дивно, що дехто есеї автора вважає найкращими його текстами. Український читач уже мав нагоду познайомитися із творчістю письменника – кілька років тому у нас було видано його роман "Безіменне древо" в перекладі Л. Канцедал.

Роман "Цієї ночі я бачив" критики називають одним із найкращих творів письменника, одним із найважливіших текстів останньої декади в літературі Центральної Європи. Підтвердженням цьому є й той факт, що польський переклад роману увійшов до фіналу найбільшої літературної премії нашої частини світу – нагороди "Angelus". Перекладачка Мар’яна Климець зауважує, що "цей роман, як і кожен якісний і справжній літературний твір, викликає цілий спектр почуттів, примушує пережити такий собі емоційний землетрус".

І це справді так, адже Драґо Янчар насамперед розповідає нам просто цікаву історію. Історію про жінку, яка своєю поведінкою, емансипованістю й викличністю шокувала провінційну й патріархальну Любляну у 30-х роках минулого століття. Вона не просто вдягалася в штани, курила чи їздила на автомобілі, а ще й прогулювалася містом із крокодилом на повідку! Мала сильний і твердий характер, була по суті однією з перших феміністок свого часу. Крім того, чарувала всіх своєю вродою – навіть тих, хто на позір критикував чи зневажав її. Багатьма люблена й жадана, ця жінка потрапила в жорна Другої світової, опинилася між вогнів класової та національної боротьби.

Читайте також: Що цікавить українського читача в сучасних авторах

Треба визнати: Янчар уміє писати так, що відірватися неможливо. Але, крім того, автору вдається створити певний емоційний зв’язок між читачем і героями книжки, ми справді співпереживаємо землетрус, що вінчає долю головної героїні. А потім іще й не тямимося від подиву, коли дізнаємося, що все це не вигадка, а ретельно опрацьований історичний матеріал. Драґо Янчар написав роман про реальних людей і їхню добу, таку щедру на випробування й смерті. Прототипами героїв Лео і Вероніки Зарників стали Радо і Ксенія Хрібар, власники замку Стрмол у Словенії. До речі, опудало крокодила досі зберігається в цьому маєтку.

Ксенія Хрібар

Роман "Цієї ночі я її бачив" привідкриває нам незнані сторінки історії Центральної Європи й Західних Балкан. Але найголовніше – розповідає про долю неймовірної жінки, що випереджала свій час. Це роман про мужність і любов, про засніжені Альпи й ревнощі, які штовхають на злочин. Книжка, яка не забувається.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram