«Люблю» розмови про те, «чого ми так хріново живем». Я тоді аж розправляюсь у плечах, трішки виростаю, співчутливо схиляю голівоньку й тихо, навіть учтиво, ставлю додаткові запитання.

От дядько Петро мій часто любить про це поговорити. «Чого ми так хріново живем?». Дядько Петро на пенсії, і має трохи паїв, трохи городів, машину от навіть поміняв у цьому році – старе і ржаве корито продав ледь не на «чермет», а новішу й красивішу – купив. А я йому: «І чого ж?». А він мені: «Бо у власті одні паразіти». Дядько Петро із року в рік голосує дуже дивним чином: то за того, хто більшу торбу принесе; то за того, хто більше за всіх оскандалиться; то за критерієм: «Ну й шо, шо він ворував; ми – тоже не святі: он, силос із колгоспу клунками носили».

«Дя, так, а хто ж оце тих паразітів вибирає?». Дядько дивиться вдаль – туди, де будівельники доварюють йому нові ворота з електричним приводом, і каже: «Придурки якісь вибирають».

Хто б не прийшов, коли до влади на президентських і парламентських виборах, його по-любому вибрали придурки. Не ви, і не я, і не головний бухгалтер Світлана Григорівна, і не айтішник Гриша, а якісь придурки. І так виходить замкнене коло – якісь придурки обирають якихось паразітів, паразіти плодять нові групи електорату придурків, придурки вимагають нових паразітів й обирають ще більших паразітів. Так-так, це вам не розмова інтелектуалів, де на якомусь етапі має прозвучати: «Чекайте, давайте подивимося критично…»

Читайте також: Это же надо так народ довести до крайней степени бедности: Скоро выборы. У бабушки есть шанс хорошо заработать на следующие 5 лет нищеты

Критично. Кажуть, навіть у розвинених країнах лише п’ята частина людей може мислити критично, аналізувати, оцінювати, прогнозувати. Решті досить простих обіцянок всього хорошого.

Решта. Коли ми говоримо про виборців, то зразу чогось перед очима виростає такий собі комплект образів. Бабця в пуховому береті чи в хустці, яка неодмінно голосує за якихось ушльопків, бо його ім’я на пакетику із гречкою написано чи на календарику. Цій бабці вічно пропонують сховати паспорт, і ще усіляко шантажують, аби вона зовсім не йшла голосувати. Студент у тонких штанях на подкатах, якому вічно на все пофіг, і який ще років 20 взагалі не знатиме, хто там нині президент, хто прем’єр і що взагалі в країні відбувається, ну, принаймні, якщо йому улюблену гру не заблочать або соцмережу. Женщина – їй усі винні, усі погані, і треба голосувати за красівого або за того, хто більше заплатить за фотку з кабінки для голосування. Ну й далі, зазвичай, різні підвиди «дебілів», «ідіотів», придурків і решти не таких, які з року в рік нам чомусь обирають хтозна-кого, а не того, кого треба. І тільки ми над цими людьми такі всі красиві, критичні, розумні, інтелектуальні, шо аж кришечку зриває від своєї вищості, обізнаності та значимості.

Аналізувати. Навіть говорячи про критичність мислення в переддень виборів, варто згадувати про те, що й серед інтелектуалів лише одиниці зберуться із силами й думками та сядуть все гарненько перечитають і вивчать, і проаналізують. Решта інтелектуалів на це не наважиться. І дискутують усі мемчиками й відголосками, які долітають із публічного маніпулятивного простору різноманітних ЗМІ. Але ж не кожен навіть здоровий і розвинений мозок витримає читати й аналізувати ті програми.

Програми. Якось на дозвіллі спробуйте пошукати й почитати передвиборні програми кандидатів. Я це якось зробила. Певно, дозвілля таки в мене забагато, а от нерви таки надміцні. Програми я знайшла не у всіх. Читати з монітору – справа даремна. Їх пише якийсь такий кодувальник, що ти, дочитуючи речення, забуваєш про що йшлося на початку. А для того, щоби знайти там головне – суть, треба друкувати, брати маркер і підкреслювати підмети і присудки. Із особистих спостережень: дуже часто виявляється, що наступна теза програми може заперечувати попередню, а ще кілька можуть заперечувати закони фізики й навіть здоровий глузд.

Нещодавно довелося трішки спілкуватися, точніше слухати різних політтехнологів; зокрема, говорили і про програми. І там виходить якесь замкнене коло – люди не читають програми, бо написані заплутаною ідіотською мовою; політики пишуть ідіотські заплутані програми, бо їх ніхто не читає; а їх не читають, бо програми написані заплутаною ідіотською мовою. Політикам ніколи не був цікавий електорат, який вміє мислити й аналізувати, бо такий електорат завжди сумнівається, ставить запитання, вміє нести відповідальність і вимагає відповідальності. Політикам не вигідна просвіта електорату, бо занадто розумні ставлять занадто багато запитань. Значно легше подавати електорату його мрію, тому й вибори робляться не під критиків-аналітиків, а під електорат мрійників, яким не треба вільний ринок, – їм треба низьку зарплату. Яким не треба ефективне чиновництво, – їм треба можливість «порішать». Яким однаково, хто стоїть за кандидатом, – їм треба вічну молодість, дешеву ковбасу і трамвай по 50 копійок, і однаковісінько, яким коштом і кому те все робити. Політики і їх політтехнологи дуже добре це все бачать, тому й ховають суть у словоблудді, займаються підміною понять і продають на бігбордах мрії замість реальних дій.

Звичайно, класно, коли ти дочитуєш четверту програму, уже навіть перестав реготати до гикавки від ідіотичності формулювань, відчуваєш себе мудрим і високим інтелектуалом. Усе це класно, але ти один такий мудрий і інтелектуальний нічого не зміниш. Бо ти, може, і зовсім на вибори не підеш, а підуть ті, кому треба продати за 50 гривень голос, віддячити кандидату за ковдру чи цукерки, і просто проголосувати за мрію про вічну молодість.

Читайте также: Навесні, одразу по закінченню кандидатської лихоманки, ми дізаємось хто є хто

Тому не полінуйся, не відводь пихато носа, а просто спробуй навчити хоча би близьких завжди ставити запитання, сумніватися, шукати істину й розуміти компетенції – що людина може змінити сама, що змінює президент, де компетенції парламенту, а де виключно компетенція вищих сил. Важко й боляче дорослих вчити критичному мисленню, але ставити вчасно і вперто запитання – цьому навчити можна.

Ніхто із політиків ніколи й не буде вкладати в просвіту електорату. Тільки ти, якщо хочеш жити у своїй країні й у нормальному суспільстві, можеш робити свою малесеньку справу. Для початку, навчи свою маму ставити вчасні конкретні й важливі запитання до себе, до агітаторів, до політиків. Кажуть, великі шляхи складаються із дрібних кроків, і, може, за кілька років якісно інший виборець створить світ нових вимог і нових запитів у сфері політики; і політикам таки доведеться говорити чесно, мовою фактів і цифр.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram