Після 4-х років розмов про приватизацію "Центренерго", восени минулого року таки відбулася спроба продати цю енергетичну компанію. Зрештою грошову застави внесли "Укрдонінвест" Кропачева та білоруський Нафтобітумний завод. Ці компанії навряд чи можна віднести до європейських, які приводять в Україну західні стандарти бізнесу та західні гроші. Та і взагалі велике питання, звідки у таких, ще вчора нікому не відомих інвесторів, по 8 млрд. грн. Зрештою у грудні Уряд відмінив приватизацію.

Як же сталося, що приватизація, яка була записана ще у меморандумі з МВФ ще у 2015 році, заради якої проводилося стільки конференцій, заради якої за 3 млн. дол. був найнятий радник Ernst&Young, закінчилася так безрадісно?

Читайте также: Новая волна большой приватизации под руководством МВФ перестает казаться абсурдом

На мою думку, причиною цього було декілька факторів:

1. Чесно зароблені гроші не можуть конкурувати із вкраденими. Стартова ціна була достатньо висока і вже вона відсікала багато потенційних учасників. Залишалися ті, кому не шкода таку суму.

2. Українське регуляторне середовище: Міненерго, регулятори, суди, податкова (заявляла восени про претензіїї до ЦЕ), залізниця, воєнний стан – все це квиток на українське мінне поле. Уряд та регулятори декілька разів приймали рішення на користь ДТЕК за рахунок інших учасників ринку (пріоритет платежів). А якщо таке буде повторюватися? А якщо Міненерго таки реалізує свій лоббістський проект "пріоритет вугілля", щоб усі купували вугілля у ДТЕК (дорого)?

У співвідношенні risk/return існуючі в Україні ризики є надто високими.

3. Мабуть, основне – це монополізація  ринку сировини для "Центренерго". Де новому інвестору брати вугілля для "Центренерго"? В Україні 85% вугілля контролює ДТЕК, ще 10% державні шахти. Ці 2 суб'єкти, які контролюються 95% ринку, змовилися і продають вугілля не нижче, як по 100 дол. за тону. Є ще шахта ТОВ "Краснолиманська", які звісно, у такому разі продає по приблизно тій же ціні.

Для порівняння вугілля у Роттердамі коштує 70 дол., а у ПАР – 65 дол.

Звичайно, що можна вугілля і імпортувати, але, по-перше, це здорожчує вартість і ти точно будеш програвати цінову конкуренцію тим вертикально-інтегрованим групам, які монополізували ринок в Україні. А по-друге, вже є рішення Ради оптового ринку та Міненерго (ще не затверджено урядом), що виробляти е/е мають ті, хто купує вугулля в Україні.

Я восени минулого прогнозував, що ніхто із західних інвесторів на таку приватизацію не прийде. Тому рекомендував виставляти "Центренерго" разом із ДП "Шахта Краснолиманська" (теж є у переліку на приватизацію) – це би зменшило ризик дефіциту сировини. Бо інакше на такому монополізованому ринку суттєва перевага виникає у того, хто має своє вугілля в Україні.

Так і сталося – претендентом на покупку, який вніс грошову заставу, став пан Кропачев, який контролює шахту ТОВ "Краснолиманська". Ціна 8 млрд. грн. не відлякала, адже українські реформи дають можливість швидко виростати новим успішним українським бізнесменам.

Читайте також: Приватизация-2019. Почему в Украине не продаются "Турбоатом" и ТЭЦ

Обгортка була гарна: конференції, радники, робочі групи, жодних обмежувальних умов. Тільки сама обгортка не працює, коли інвестори голосують своїми сотнями мільйонів доларів.

На мою думку, саме фактор монополізації ринку вугілля є ключовим у цій історії. Але визнання цього факту порушувало комфортний світ українського політика/чиновника, адже тоді із монополією треба щось робити. Ось і вирішили "звузити картинку", не побачити цього нюасну – і отримали абсолютно логічний результат.

Дії та рішення іноземних інвесторів у цій ситуації були абсолютно раціональні та прагматичні.

Нагадаю, колись восени 2014 року, коли тарифи були не "Роттердам+", а "Роттердам мінус", в України приїжджали топ-менеджери компанії Gas de France (Engie), які висловлювали реальний інтерес до приватизації "Центренерго".

А так майже вся приватизація постмайданного періоду звелася до продажу Ахметову блок-пакетів акцій 5 крупних енергетичних компаній. Тут реформи знайшли адресата, який їх оцінив.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram