Однією з головних тем для обговорення напередодні виборів став високий рівень державного боргу, пише у своєму блозі на "Новому часі" заступник керівника Стратегічної групи радників із підтримки реформ (SAGSUR) Павло Кухта. Україна зараз проходить (і проходитиме щонайменше до кінця 2020 року) період високих боргових виплат, що вимагає від нас дисциплінованої фіскальної політики, дотримання програми МВФ і загалом обережного та професійного підходу до макроекономічної політики.

Водночас у політичних дебатах звучать заклики до зміни курсу – відмови від програми МВФ, збільшення дефіцитів бюджету (до чого призведе, наприклад, зниження тарифів на газ для населення) та навіть дефолту. Чи мають ці пропозиції сенс?

Навантаження державного та гарантованого державою боргу на економіку останніми роками доволі стрімко знижується. Так, 2016-го розмір державного та гарантованого державою боргу становив 81% від ВВП, у 2017 році – 72% від ВВП, 2018-го – близько 61% від ВВП, виходячи з поточних оцінок розміру економіки за минулий рік.

Читайте також: Венесуельський урок для наших популістів

Безпечним рівнем боргового навантаження для розвинених країн серед економістів вважається менше 60% від ВВП. Для країн, що розвиваються, цей показник нижчий – менше 45% від ВВП. Таким чином, Україна доволі стрімко рухається в бік прийнятного для нашої економіки рівня державного боргу.

Це відбувається за рахунок політики фіскальної консолідації – утримання дефіцитів бюджету на низькому рівні. Наприклад, 2017-го дефіцит бюджету становив лише 1.4% від ВВП, дефіцит у 2018 році не перевищив 2% від ВВП. Для порівняння, 2013-го, в останній рік режиму Януковича, дефіцит державного бюджету становив 4,8% від ВВП, і ще додаткових 1,6% від ВВП становив дефіцит НАК "Нафтогаз України", тобто сумарно рівень дефіциту становив вкрай високі 6,4% від ВВП.

За рахунок низьких дефіцитів бюджету розмір державного боргу вдається утримувати на відносно сталому рівні. На кінець 2013-го він становив $74 млрд, у той час як станом на кінець 2018-го – $78 млрд. При цьому номінальний ВВП доволі швидко зростає – наприклад, у 2016-2017 роках він зріс із $93 млрд до $112 млрд. Саме за рахунок цього й відбувається скорочення навантаження державного боргу на ВВП.

Ключовим елементом цієї стратегії є наявність програми МВФ, яка дозволяє Україні зберігати доступ до фінансових ринків та обслуговувати свої борги.

Читайте також: Три погляди на показники України у Світовому індексі сприйняття корупції

Вочевидь, якщо ми продовжимо поточну політику фіскальної консолідації та рефінансування боргів, – за кілька років боргова проблема вирішиться чи принаймні стане значно менш гострою. Це передбачає продовження політики низьких бюджетних дефіцитів і стабільне виконання програми МВФ.

Заходи, які призведуть до зупинки програми МВФ (наприклад, штучне зниження тарифів, чи скасування незалежності НБУ) чи значного зростання дефіциту, перервуть тенденцію до зниження боргового навантаження та призведуть до економічної кризи. Внаслідок цього рівень державного боргу знову зросте.

У принципі це і є одним із головних питань у рік подвійних виборів – продовжити поточну політику фіскальної консолідації чи зупинити її. Із макроекономічної позиції вибір очевидний – нинішній підхід приносить результат і дозволяє доволі швидко вирішити боргову проблему. Зміна курсу призведе до кризи та загострить проблему боргового навантаження.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram