Роуд-муві, засноване на реальних подіях, висунуто на Оскар в п'яти номінаціях!

Днями в Україні відбулася прем`єра стрічки Пітера Фареллі Зелена книга. Так, це той самий Фареллі, який на пару із братом Боббі зробив колись кінохіт Тупийтаще тупіший.

Зелена книга, можливо, прославиться не менш, ніж простенька комедія. Адже 25 лютого картина може отримати Оскар – фільм номіновано у п`яти категоріях. А Золотий Глобус він вже отримав — у номінації Найкращий фільм– комедія або мюзикл.

Читайте також: "Зелена книга": кінематографічна дружба в епоху постправди

Сюжет Зеленої книги простий. На початку 60-х років минулого століття троє музикантів вирушають на гастролі Америкою з водієм Тоні Валелонгою. Це ще не та Америка, яку ми знаємо сьогодні. Тут вам і готелі для темношкірих, і бійки у барах з місцевими, і не дуже чесні поліцейські. Всього у фільмі буде вдосталь. Але бере він, певна річ, зовсім не цим.

Перше. Ця тема вже була у фільмі Фелліні І корабель пливе. Навіть в популярному Титаніку торкнулися цієї теми – відносини простих людей та еліти. Американський філософ, наш сучасник Майкл Сендел каже, що в одній черзі повинні зустрічатися всі – і конгресмен, і прибиральниця, і поліцейський, – якщо ми хочемо залишатися суспільством. Як казав один мій товариш по службі, офіцер-десантник: іноді потрібно, щоб в одному окопі опинилися – банкір, депутат, агроном і вчитель. У фільмі Зелена книга в одне авто саджають піаніста, що грає класичну музику, і вишибалу зі звичайного американського бару.

Друге. І фільм Чорний куклукскланівець з попереднього мого огляду, і ось тепер Зелена книга,так чи інакше стосуються боротьби чорношкірих американців за свої права. Таке враження, що американці прагнуть покаятися чи-то відмолити гріхи своїх предків – за скотське ставлення до чорношкірих протягом декількох століть. Це частково нагадує Німеччину після Другої Світової – те ж саме бажання вибачитися за своїх попередників.

І третє. Можливість людини змінюватися. Самовдосконалюватися. А змінившись, тягнути за собою інших. Не те щоб сюжет картини будується тільки на цьому, але це неможливо не помітити.

Читайте також: Осяйна невдача "Сільвіо та інші" – кінокритик

Я не думаю, що це тільки історія подорожі по Америці трьох музикантів і одного водія. Це ще і історія їхньої подорожі всередину самих себе, де кожен герой намагається зрозуміти, хто він, на що здатний, і де справжні межі його особистості.

"Якщо я недостатньо білий і недостатньо чорний, то тоді скажи мені, хто я?!", – запитує Дон Ширлі у свого водія Тоні.

Ця історія в тисячний раз повторює нам: немає нічого важливішого, ніж любов. І ми можемо прийняти будь-яку людину. Достатньо почути і пробачити її. І не важливо, яка у неї освіта, якого кольору шкіра і скільки грошей у кишені.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram