Схоже, один із фаворитів оскарівських перегонів уже визначився. Це стало зрозуміло після нещодавнього "Золотого глобуса", де трагікомедійний байопік Пітера Фарреллі "Зелена книга" переміг у номінаціях "найкраща комедія або мюзикл", "найкращий актор другого плану" (Махершала Алі), "найкращий сценарій" (Пітер Фарреллі, Нік Валлелонга, Брайан Хейз Кьюрі), а також після оголошення списку номінантів власне на "Оскар" – "Зелену книгу" висунуто в п’яти категоріях, зокрема – "найкращий фільм" і "найкращий оригінальний сценарій".

Що таке "Зелена книга"? Це путівник для афроамериканців і взагалі людей з небілим кольором шкіри, що подорожують півднем США в 1962 році. У книзі зазначені готелі й ресторани, куди дозволено входити "кольоровим". Гортає цей ганебний посібник білошкірий здоровань Тоні "Базіка" через, так би мовити, виробничу необхідність. Його найняв водієм і дорожнім менеджером один із найкращих джазових піаністів свого часу, афроамериканець Доктор Дон Ширлі. Водій з міцними кулаками йому потрібен для того, щоб без проблем проїхатися з концертами по півдню США, де на ту мить пишним цвітом цвіла расова сегрегація. Дон з його авторитетом міг би обрати безпечніший маршрут, але свідомо пішов на ризик, бо розглядає ці гастролі як свою громадську місію. Сценарій написано за мотивами реальних подій з життя реальних людей.

Читайте також: Секс і трошки особистого

Найбільша загадка цієї картини – її режисер. Якщо сказати, що Пітер Фарреллі раніше не хапав зірок з неба, то це буде лише частиною правди; насправді він здобув собі ім’я, знімаючи комедії з максимально примітивним гумором на межі категорії В: "Тупий і ще тупіший" (1994), "Заводила" (1996), "Я, знову я і Ірен" (2000). "Зелена книга" для нього – це явний крок угору.

Сюжет, власне, передбачуваний. Дон (який до всього іншого ще й гей) потрапляє в халепи, Тоні його з тих халеп витягує. А інколи й Тоні, з його звичкою більшість проблем вирішувати фізичною силою, потребує допомоги Дона. Расисти-поліцейські, дикий абсурд сегрегації, коли музикант не може повечеряти в тому ж самому ресторані, в якому має виступати, постійні суперечки вишуканого темношкірого джентльмена й білошкірого грубуватого простака, зворушливі сцени, де Дон вчить Тоні писати ніжні листи дружині – все, як у підручнику. Але дивитися цікаво. Чому?

Насамперед, звісно, завдяки центральному дуету. Головних героїв зіграли блискучі актори: Вігго Мортенсен (Тоні) і лауреат "Оскара" Махершала Алі (Дон Ширлі). Мортенсен заради зйомок додав добрий десяток кілограмів. У роль такого собі "добра з кулаками" він вжився ідеально; тим захопливіше спостерігати, як його персонаж поступово змінюється у своєму усвідомленні расової несправедливості довкола нього.

В Алі партія складніша. Частково він відтворює свою роботу в образі наркоторговця Хуана в драмі "Місячне сяйво" (2016), за яку, власне, й отримав "Оскара". Дон – це сполучення, з одного боку, аристократичної незворушності, певного навіть стоїцизму, з іншого – глибоко притамованого відчуття несправедливості, яке в будь-яку мить може вирватися назовні емоційним вибухом; для повноти картини слід ще додати самотність. Увесь цей емоційний спектр Алі відіграє просто блискуче. Вони з Мортенсеном складають практично ідеальну опозицію, є цілковито взаємодоповнювальними протилежностями і прямо на наших очах створюють історію дружби двох людей, які в інакших умовах навіть не зустрілися б.

Читайте також: Осяйна невдача "Сільвіо та інші" – кінокритик

Тож саме тому неможливо відірватися від екрану, бо "Зелена книга" – це не тільки й не стільки про расистське й ксенофобне іншування, а й про оцю дружбу, про встановлення зв’язку в цілковито неможливих умовах. По суті, це в певному сенсі сильно полегшена й переінакшена, але в емоційній основі така ж сама версія "Місячного сяйва".

І тоді стає зрозумілим, чому "Зеленій книзі" дають і ще даватимуть призи в Америці. Бо цей фільм про те, що вже не раз рятувало США і врятує їх знову, у трампівську еру – про вміння знаходити спільну мову.

А коли такі фільми навчаться робити в нас – це й стане ознакою зрілості українського кінематографу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram