Одне із 7 чудес світу, червона пустеля та дайвінг – навіщо їхати до Йорданії та як зорієнтуватися в мусульманській країні.

Рівно 5 місяців тому було жарке літо, в Києві всі готувались до чергового фестивалю їжі, а я тільки ступила на рідну землю після 10-денної подорожі Близьким Сходом. Я ночувала в пустелі та вечеряла з бедуїнами – здавалось, світ більше не буде таким, як раніше, пише Оксана Грищенко.

Отже Йорданія – навіщо?

Причина №1: Петра

Час роботи: 6:00 – 18:00. Вартість вхідного квитка: 1 день – 50 J.D (70 USD), 2 дні – 55 J.D (77 USD). Тарифи діють за умови перебування в Йорданії мінімум протягом одноєї ночі. Тур Петра вночі – 17 J.D (24 USD), але за чутками цих грошей він зовсім не вартий.

Петра – перше, що спадає на думку при згадці про Йорданію. Здається, про Петру знають навіть ті, хто нічого не чув про саму країну.

Читайте також: Кофе, пальмы и лестница в небеса: ради чего стоит ехать в Колумбию. ФОТО

До Петри можна потрапити на день з єгипетського олінклюзіва, сюди возять туристів різних національностей та віку із сусіднього Ейлату та курортної Акаби. Але не варто повторювати помилку більшості і приїжджати з такою групою. Тим більше не потрібно приїжджати в розпал дня. Вас проведуть центральною вулицею, переповненою людьми, верблюдами та сувенірами. Все. Приходити краще вранці на світанку. Ось тоді починається справжня магія.

Власний досвід:

Музей вікривається о 6:00. В 6:05 я вже купила квиток і зайшла на територію. Було тихо й спокійно, я чула лише відлуння своїх кроків та скрегіт мітли двірника. В такий час добре фотографуватися і навіть насолодитися головною пам’яткою – Скарбницею, в променях ранкового сонця та майже без сторонніх очей (на повне усамітнення розраховувати все ж не доводиться). До речі, саме біля неї, за сюжетом фільму "Індіана Джонс і останній хрестовий похід", Індіана з батьком шукали священний Грааль.

Я не піддалась вмовлянням місцевих, не заплатила 10 J.D (15 USD) і не піднялася з ними на скелю зліва від Скарбниці, тим паче що офіційно такі "тури" заборонені. Локальну мафію закон не зупиняє і туристів туди водять нелегальними групами. Такий підйом займає близько 15 хвилин і весь ризик заради інстаграмного фото, звичайно.

Натомість я, зробивши велике коло, самостійно і безкоштовно зайшла на скелю справа: пройшла далі від Скарбниці центральним маршрутом, обійшла гробниці зліва і сходами піднялася вгору.

Там, у самого краю, стояло "кафе-шатер". Виявляється, можна заходити прямо всередину, сідати на килим та вільно фотографуватися. Чай чи каву при цьому замовляти не обов’язково, а сама дорога вгору – приголомшлива.

По всій території Петри безліч палаток з сувенірами та кафе, де можна поїсти або чогось випити. Але краще вичекати паузу і насолодитись східною кавою біля Монастиря al-Deir.

Дорога до нього знову веде нагору і в мене зайняла близько 40 хвилин. Прямо навпроти знаменитого скельного храму знаходиться кафе. Займіть столик в першому ряду, замовте каву з кардамоном і розслабтеся. Ви точно заслужили!

Проїзд:

Автобусом із Аммана або Акаби до містечка Ваді Муса. Я добиралась на таксі від кордону з Ізраїлем Іцхак Рабін. Вартість таксі фіксована – 50 J.D (70 USD).

Цікава річ трапилась зі мною дорогою назад, коли їхала з Ваді Муса на південь в морську Акабу. Попередньо дізнавшись розклад маршруток, за 20 хвилин до планованого відправлення я вже була на місці. Час підійшов, але ми чомусь нікуди не їхали. Виявилось, що автобуси відправляються за заповненням. В прямому сенсі. Тобто ніхто нікуди не поїде, поки всі місця не займуть. І питання тут не  10-20 хвилинах різниці. Бували випадки, коли час очікування доходив до 8 годин.

Місцеві це знають і очікування сприймають із належною терпимістю. А ось я та інші туристи почали нервувати. Нам пощастило – вирушили через 1,5 години. Звідси порада – обов’язково закладайте достатньо часу при пересування громадським транспортом.

Причина №2: Пустеля Ваді Рам

Час роботи – цілодобово. Вартість вхідного квитка: 5 J.D (7 USD). Джип-тур пустелею (4 години, 4 людини в джипі) + вечеря – 35 J.D з особи (50 USD). За обідній перекус з нас ніяких грошей так і не взяли (подробиці нижче).

Сонце, пісок, тиша. Це все, що вам потрібно знати про цю пустелю.

Насправді вона поглинає. В ці безкрайні далі хочеться дивитись вічно. І ця вічність здається миттю. Це сонце, вітер, скелі – все інакше: масштабніше, примарніше, всепоглинаюче.

Проїзд: 

До пустелі можна дістатися автобусом із містечок Акаба, Ваді Муса (Петра), або столиці Амман до пропускного пункту в заповідник. Швидше ж буде на таксі прямо в поселення Ваді Рам (5 км вглиб від пропускного пункту). Я їхала на таксі із Акаби за 20 JD (майже 28 USD). Якщо ви збираєтеся залишатися на ніч в кемпі і там же бронюєте джип-тур по пустелі, то з села в кемп і назад вас довезуть безкоштовно.

Особистий досвід: 

Так, о 9 ранку, в бедуїнському селищі Ваді Рам, я вийшла із таксі і пересіла в джип власника мого кемпу. Нам потрібно було трошки почекати другого пасажира, і ми пішли пересиджувати час біля будинку його батьків. Сіли під парканом на покривало, зверху був натягнутий тент для створення тіні. Поруч по огородженій території гуляли верблюди. У вигляді розваги Шакір (так звали власника) запропонував мені покататися на одному із них. Поки я каталась, з’явився його брат, який виніс чай та солодощі.  І далі трапилось непоправне: хлопці сиділи на підлозі, пили чай, копирсалися брудними руками у вухах, нігтях на ногах і мило спілкувались. Я випила чай і навіть з’їла запропонований кекс. Про гігієну намагалась не думати. Через годину ми відправились в серце пустелі.

Проживання: 

Раніше місцеві жили за рахунок скотарства. Зараз же туризм дістався навіть до пустелі: багато хто побудував туристичні версії бедуїнських таборів і селить туди туристів. За кожного туриста, що зупинився у кемпі, власник платить податок, а також несе відповідальність за його безпеку перед місцевою владою.

Я зайшла на букінг, обрала локацію Ваді Рам, відсортувала за ціною і забронювала найдешевший одномісний тент за 7 JD (майже 10 USD). В цю вартість входив окремий будиночок  (тент) із ліжком, сніданок, а також спільний душ із горячою водою та туалет. Маю зізнатися, що умови цілком нормальні, було досить чисто і охайно – наскільки це може бути в пустелі.

За добу, що я провела в Місячній долині, найбільше запам’ятався один момент. До півдня в кемпі зібралося 5 осіб: я, студент із Нідерландів, польська пара молодят та наш гід (і повар за сумісництвом) бедуїн Момо. Ми мали їхати на джип-тур. Але тут Момо вирішив, що голодними везти нас не варто і приготував перекус: він приніс лаваш і сковорідку з теплими овочами, поставив на килим посеред центрального тенту, сів схрестивши ноги, відламав лаваш, зачерпнув овочевий соус і пустив все собі до рота, таким чином пояснивши нам, що взагалі з цим робити. Декілька секунд ми сиділи в подиві, а потім приєдналися до нього. Сміялись, трішки соромились, їли: посеред розпеченї пустелі, під прохолодним навісом, босоніж на килимі, з однієї сковорідки, руками, п’ятеро незнайомих людей їли найпростішу, але таку смачну їжу.

До речі про Момо. Він вже точно заслуговує на окрему згадку. Момо 23 роки і він живе в селищі Ваді Рам, що в серці пустелі. У його батька 3 дружини та 16 дітей. В 12 років Момо покинув місцеву школу, щоб батько його навчив як поводитися з верблюдом, що слугує ориєнтиром в пустелі, де шукати воду. Дякуючи туристам та наполегливості, Момо досить добре розмовляє англійською, проте писати іноземною мовою так і не навчився.

Йому вистачило 3 поїздки до Аммана та 5 на південь, щоб остаточно зрозуміти: його єдиний дім – пустеля, і він ніколи її не покине. Гостей він активно запрошує до себе, і не лише в кемп: у нього є профіль на каучсерфінгу і батато позитивних відгуків гостей. Якби я не мала повертатися додому, то пішла б до нього в п’ятницу на святковий обід в честь закінчення Рамадана (місяць посту у мусульман).

Під час заходу сонця ми з Момо і його другом грали у волейбол, а потім сиділи на високій скелі і разом мовчали – сонце сідало за горизонт, підсвічуючи вечірнім промінням гладь пісків.

Причина №3: Море та дайвінг

Вартість дайвінгу: Індивідуальний тур з інструктором, обладнанням та трансфером – 50 J.D (70 USD).

Особистий досвід: 

Кажуть Акаба – один із найкращих дайвінг-спотів Червоного моря. Офіційною метою моєї поїздки в Акабу був пляж, проте думка про дайвінг таїлася ще на етапі планування в Києві. Я не великий дайвер, скоріше не дайвер зовсім і пробувала цей вид розваг взагалі перший раз у житті. Було складно і страшно – але мені сподобалось. Ми пірнали на громадському Південному пляжі, який був зовсім пустий через Рамадан. З берегів було видно Саудівську Аравію на сході, та Єгипет із Ізраїлем на заході.

Читайте також: Орчха – затерянный город в сердце Индии. ФОТО

Звичайно ж гугл наполягатиме, що в Йорданії ще варто відвідати Мертве море, столицю Амман або скупатися в річці Йордан. Проте якщо ви обмежені в часі та коштах, як я, то із великого to-do списку обов’язково проведіть ніч в бедуїнському кемпі в Петрі або пустелі Ваді Рам. І тоді ця країна вам точно відкриється, навіть за дуже короткий час.

Замість P.S.: Перетин кордону та віза

Кордон я перетинала на пункті Іцхак Рабін, що між Ізраїлем та Йорданією. Вважається, що територія від Акаби до Петри є вільною економічною зоною і дозвіл на в’їзд можна отримати на самому пункті. Я намагалась знайти підтвердження на офіційних ресурсах міністерств, дзвонила в посольство Йорданії в Україні, писала в посольство України в Йорданії – проте чіткої відповіді не отримала.

Що вийшло по факту: якщо ви не їдете північніше за економічну зону та перебуваєте в країні більше 3 ночей (рахують при виїзді) – то дозвіл на в’їзд/виїзд до Йорданії ви отримуєте безпосередньо на пункті пропуску і безкоштовно. Врахуйте, що за виїзд із Ізраїлю через цей кордон доведеться заплатити близько 20 USD.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram