6 лютого, за два тижні до п’ятих роковин масових вбивств учасників Революції Гідності, генеральний прокурор Юрій Луценко прирівняв застрелених на Майдані міліціонерів до Героїв Небесної Сотні. Навіть не прирівняв, а поставив в один ряд, мовляв, міліціонери – теж Герої Небесної Сотні. Говорячи про дані експертизи, які встановили зв’язок між наказами очільників силових структур та смертями на Майдані, Луценко сказав: "Підкреслюю, йдеться про всі сторони конфлікту, бо серед Небесної сотні є і 18 загиблих міліціонерів. І ті, і ті – жертви". 

В той же день родичі загиблих майданівців висловили обурення з приводу цієї заяви: "Вимагаємо публічного вибачення за слова: "Вони теж жертви. Серед Небесної Сотні є і 18 загиблих міліціонерів". Жоден з Героїв Небесної Сотні не мав у руках зброї, а працівники правоохоронних органів мали зброю. На нашу думку, загиблі правоохоронці були частиною злочинної організації і не можуть вважатись жертвами".

Читайте також: Герои не умирают

Наступного дня Луценко змушений був вибачитись. Мовляв, випадково приплів застрелених міліціонерів до загиблих Героїв України: "Я одне слово неправильно висловив. Йдеться про те, що, крім загиблих з Небесної сотні, я прямо скажу, наших майданівців, загинули також близько 20 міліціонерів. На жаль, я помилився в одному слові. Я хотів сказати, що разом з Небесною сотнею є і міліціонери, але використав інше слово, і воно, напевно, когось образило. Якщо це дійсно зачепило душі, серця усіх, хто це чув, я прошу вибачення". І можна було би повірити, що Юрія Віталійовича "біс попутав", що він обмовився, якби не один нюанс.

У січні в інтерв’ю одному з інтернет-видань він "випадково" так само поставив міліціонерів в один ряд з Небесною Сотнею. "Треба пам'ятати, що серед Небесної сотні є кілька десятків міліціонерів".

Схоже, що "у верхах" почали зондування громадської думки на предмет всепрощення, за яким, якщо таке "всепрощення" суспільство проковтне, слідуватиме тихий і плавний злив кримінальних справ по злочинах проти Майдану.

Доказом цьому є не лише "випадкові" обмовки генпрокурора, але і його прямі вказівки щодо конкретних справ. Зокрема, щодо проваджень по Хмельницькому майдану.

Нагадаємо, що 19 лютого 2014 р. під будівлею облуправління СБУ були застрелені двоє учасників місцевого майдану – літня жінка та юнак. Довгий час кримінальне провадження фактично без руху перебувало у військовій прокуратурі.

Зусиллями адвокатів потерпілих його вдалося все ж передати до Управління спецрорзслідувань ГПУ, де справи щодо альфівця Тарадая і екс-керівника облуправління СБ Крайтора почали розслідувати по справжньому. Щодо останнього, то його справа вже навіть була передана до суду. Проте, наприкінці минулого року рішенням керівництва ГПУ без розголосу, а фактично – таємно, процесуальний контроль за цими справами передали знову до прокурорів військової прокуратури, а згодом обидві справи рішенням Луценка були забрані від Управління спецрозслідувань до Державного бюро розслідувань, не дивлячись на те, що закон дозволяє розслідувати Управлінню вже початі справи до листопада поточного року.

Читайте також: Активісти спробували провезти до Адміністрації Президента, ритуальну труну, що символізувала досі не розслідувані вбивста героїв Небесної Сотні

Рішення щодо передачі ухвалив особисто Генпрокурор, про що на прес-конференції повідомив директор ДБР Роман Труба. При цьому він зауважив, що це – єдині справи, які були забрані в Управління спецрозслідувань і передані до ДБР.

На практиці це означає чергове затягування зі слідством, оскільки слідчим ДБР потрібно з нуля ознайомлюватися з матеріалами, яких вони, до речі, ще всі не отримали, за словами того ж Труби.

Питання, для чого було Луценку передавати справи від одного органу досудового розслідування до іншого на фінальній стадії слідства, напевно, риторичне. Як і риторичним є питання, для чого очільник МВС Арсен Аваков вперто тримає на службі з десяток колишніх беркутівців, зокрема і на керівних посадах, щодо яких триває вже судове слідство по справах Майдану. Або ж питання, для чого керівники СБУ місяцями ховали від слідства в зоні ООС того ж альфівця Тарадая, для чого СБУ відмовлялося довгий час передати на експертизу його зброю, з якої було застрелено учасницю Хмельницького Майдану. І чому місяцями тягнулася історія з перенесенням на 10 метрів в сторону Стели пам’яті на алеї Героїв Небесної Сотні, що призвело до затягування з проведенням слідчих експериментів по справі масових розстрілів майданівців 20 лютого?.. Хоча ця проблема могла б вирішитися одним дзвінком.

Висновок напрошується один – взято курс на поступове злиття справ. Ні, звісно, Янукович та інші "політичні біженці", які відсиджуються нині в Росії, отримають свої вироки. А Янукович, власне вже отримав. Проте їм від цих вироків, що називається, ні холодно, ні жарко.

А от тим, хто втекти не встиг або не зміг, їм, судячи з усього, боятися тюрми особливо не варто, бо як казав герой одного роману "хорошие счетоводы нужны везде". А в нашому випадку – владі потрібні слухняні виконавці у силових структурах. А то, мало як там ті українці на виборах проголосують, або коли ще там на Майдан захочуть вийти. І щодо всепрощення.

Так, загиблі на Майдані правоохоронці – теж люди, і теж громадяни України. Так, можливо, вони не хотіли стояти по ту сторону барикад, але виконували наказ і не могли по іншому – не стало сміливості, розуму.

Дійсно, примирення потрібно. Але, примирення буває лише після спокутування вини. Наразі ж жодного спокутування від "людей в погонах" ми не бачимо: жоден на жодному з судів не дав покази проти своїх колег, жоден з обвинувачуваних не попросив пробачення у близьких і рідних Героїв Небесної Сотні. Вичікують, що все повернеться на "круги своя".

За таких обставин – яке примирення і прощення?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram