Сьогодні три роки, як я остаточно вирішив піти з головного редактора ЦТС і почав розвивати власну справу Runsite. За цей час накопичилося трохи спостережень за тим як все насправді в Україні влаштовано. Ось декілька висновків:

– Реально працює лише "сарафанне радіо". Рекламні кампанії в соцмережах, контекстна реклама тощо клієнтів приносили, але таких було два чи три за весь час. Щоправда на такий спосіб залучення клієнтів ми "забили" вже давно.

– Існує прірва між клієнтом з корпоративного сектору і фізичною особою-підприємцем. Це стосується і менталітету, і здатності оцінити рівень нашого макету, і якості комунікацій тощо. Тому ми вирішили зосередитися виключно на корпоративному секторі, хоча кількість "фізиків" на ринку природньо – значно більша.

Читайте також: Тіньова економіка зменшила свої масштаби. Про це говорить весь бізнес – експерт

– В процесі розробки сайтів ми зіткнулися з тим, що у більшості випадків замовник не має ні логотипу, ні корпоративного стилю. Більше того, над необхідністю це мати починає замислюватися лише, читаючи відповідний пункт технічного завдання. В результаті ми вирішили розширити спектр послуг за рахунок розробки корпоративного стилю і лого. Виявилося, що це дійсно потрібно клієнтам, а те що ми разом з нашим головним дизайнером Кшиштофом (так, він поляк) робимо – їм подобається. Мені така наша еволюція особливо припала до душі, оскільки на дизайні я розуміюся більше, ніж на програмуванні. Тож, висновок: не варто сидіти в вузькому сегменті бізнесу, а краще пропонувати комплекс і весь час опановувати сусідні області. Тож надалі ми йдемо в SMM і комунікації.

– В українській економіці мало грошей. Сфера послуг (до якої належить і мій бізнес) висококонкурентна і дуже голодна. Щоб мати змогу пропонувати нижчу ціну, ніж конкуренти – ми відмовилися від власного офісу і провели "реформу децентралізації". Кожен (програмісти, дизайнер, бухгалтер, відповідальний за комунікації з клієнтами) працює автономно. Як і очікувалося жодним негативним чином на якість взаємодії команди це не позначилося.

Читайте також: ТОП-12 проблем України та українців, які влада не вирішила у 2018 році

– Найбільше розчарування – це тендери Prozoro. Якщо коротко, то ця система підходить для закупівель пального, шпал, цегли та іншої продукції з простими і очевидними критеріями. Але абсолютно не підходить під закупку послуг з високою інтелектуальною доданою вартістю. Критерії під такий тендер прописати надзвичайно важко. І завжди знайдеться якась "шарашка", яка запропонує ціну удвічі нижчу собівартості. На виході замовник отримає Содом і Гомору, але обрати якісного виконавця він просто не може, бо Prozoro не дасть. Тож на державні тендери ми забили ще на зорі діяльності.

Отже, три роки – політ нормальний.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram